Завжди хотів допомагати

Додано 26.02.2013

Джеймс Дженевіс. Фото Ольги Комарової (2013)

Про образ України в США, стереотипи щодо американців, місію «Корпусу Миру» та про багато іншого ми розмовляли з волонтером Джеймсом Дженевісом (James Genovese), який з місією перебуває в Кам’янці.

Привіт, Джеймсе! Як так вийшло, що ти потрапив з далекої Америки в Україну і чи на довго?

– Я приїхав за дорученням «Корпусу Миру». «Корпус Миру» (Peace Corps)  – це нерелігійна, неполітична, але державна американська програма, яка дія у 80 країнах світу. Хоча вона виконує різну роботу, але мета одна – допомогти іншим. Спочатку з конкретної країни надходить запрошення в Америку, щоби прислали волонтерів, а потім вже відсилають охочих.

Щодо мене, то ще у школі був волонтером. Завжди хотів допомагати, бути корисним іншим, але не в Америці, в іншій країні.  Я подав своє резюме у «Корпус Миру», але не міг вибрати, куди хочу поїхати. Хоча вважав, що оскільки володію арабською мовою, то пошлють приблизно в Йорданію викладати англійську мову. Вийшло так, що там немає місця і мені запропонували Україну.  Про вашу країну знав дуже мало. Вважаю що життя це подорож. Проживати кожний день однаково –  не цікаво . Тому вирішив спробувати. Треба використати шанс дізнатися щось нове, розповісти про Америку іншим, а потім у себе на Батьківщині говорити своїм землякам про Україну.

Сюди я  приїхав майже 2 роки тому. Це було у березні 2011 року. Перше українське місто, яке я побачив був Київ. Потім протягом трьох місяців жив у с. Германівка Київської області. Це неподалік Обухова. Зі мною приїхало  близько 100 волонтерів. Вони долучилися  до 400 волонтерів, які вже працювали в Україні. Оскільки половина мала їхати на Схід, а інша – на Захід, то одні вчили українську, а інші –  російську. Кожного дня по 4 години вчив українську мову, а потім ще нею розмовляв у сім’ї, у якій поселився. Це був дуже інтенсивний курс. По-друге, звикав до освітньої системи. Проходив практику в школі.  Та навіть тоді ще не знав, де саме в Україні буду працювати. Лише згодом повідомили, що їду у с. Довжок неподалік Кам’янці-Подільського. Більшість українців, що там були, сказали, що тут є фортеця  Я подумав: – «Там є фортеця? Я буду жити у фортеці?» (Сміється). Але як бачите живу коло фортеці, на Довжку у бабусі.

Один чоловік навіть сказав, що це мабуть  найгарніше місто в Україні. Адже там є Старе місто, каньйон, гарна мальовнича природа.

 Не було страшно їхати в за десять морів, в чужу країну, до незнайомих людей?

– Це не була проблема. Вважав, що це буде нове місце. Життя як книга. І потрібно  її написати. Якщо ж кожна сторінка буде однакова, вона не буде цікавою. З кожною поїздкою все легше. Тим більш світ дуже малий. Зараз є Інтернет, тому не має проблем зв’язатися  з родиною

А чим ти займаєшся  у Кам’янці?

– Я роблю чимало справ. Насамперед 18 годин на тиждень викладаю англійську мову у НВК с. Довжок як звичайний вчитель. Після школи керую англійським клубом. Це звичайна річ у Америці. Ми дивимося фільми, розмовляємо англійською мовою, граємо ігри, слухаємо музику. Це гарна практика. Також такий самий клуб, тільки вже для студентів  маю щочетверга в університеті. І на кінець вже для дорослих – у п’ятницю. У вільний час гуляю,  займаюся спортом. Мій друг, який закінчив університет, запропонував Street Work-Out, тобто займатися спортом на вулиці, а не в спортзалі.  Ще граю  на фортепіано, читаю книги. Влітку працюю у таборах.

Це твоя перша країна, яку відвідуєш?

– Ні, дуже багато подорожую! Був у Єгипті, навчався у Франції.

Важко було звикнути до нових умов: мови, культури, менталітету, ну і звичайно їжі?

– До кухні звик швидко. Мені вона подобається, бо дуже смачна. Я люблю червоний, зелений борщ, вареники. Для мене вона з одного боку нова, але з іншого не дуже. Моя бабуся з Польщі. А ваша і польська кухня схожі. На Великдень  завжди їхав до неї. Там в Америці памятаю  їв голубці, ковбасу… Щодо менталітету, то він дійсно різний. В американців є принцип «Якщо я можу, вмію, то  роблю». Наш президент Барак Обама навіть у своїй програмі наголосив: «Так, ми можемо!» («Yes, we can!».). Тут в Україні більше уваги приділяється історії, традиції. Я думав, що оскільки жителі Америки  в основному приїхали різних країн, то вони намагаються забути своє минуле і тому думають більше про майбутнє, дивляться вперед.  Але  це не завжди так. І серед вас є люди, які думають про майбутнє. Просто таке у мене склалося враження.

Цікаво, як американці сприймають Україну і чи все, що говориться за океаном є правдою?

– Річ у тому, що про Україну в Америці в медіа можна почути не часто. Хіба що станеться якась катастрофа чи що. Наприклад, багато говорили, коли був вибух на Чорнобилі. В нас Україну плутають часто з Росією. Або взагалі не відрізняють. Поширена думка, що українці не посміхаються. Це виглядає дивно, але американці так дійсно вважають. Можливо це стосується в більшій мірі росіян, адже американці, як я сказав,  дуже часто не бачать між вами різниці.  Річ у тому, що у Сполучених Штатах  посміхаються дуже часто і у різних місцях: на вулиці, в крамниці, в університеті.  Це присутнє  у нашій культурі. Я думаю, що коли до тебе ставляться привітно (наприклад, це дуже важливо у бізнесі), ти хочеш повернутися знову. Але живучи тут, зрозумів, що українці деколи більш відкриті, ніж американці. Наприклад, усі один одного знають і вітаються між собою. Це тільки декілька найпоширеніших стереотипів, але їх є більше. Це не стосується мене. У цьому одна з цілей моєї програми. Розповісти тут про Америку, а коли приїду додому – показати яка насправді  Україна.

– Де ти навчався і хто за фахом? І як на твою  думку, чим різниться українська освіта від американської?

– Я навчався в Університеті Нотр-Дам. Це неподалік Чикаго. Там відвідував два факультети: ліберального, тобто вільного навчання. Там мали можливість вчити багато дисциплін: біологію, філософію, історію, теологію, політичну науку. Але це були не лекції, а завжди семінари. Наприклад, коли вчили теорію Дарвіна, крім вивчення його праць, велику увагу звертали на висловлення власної думки щодо цього. І нарешті другий факультет  – це арабська мова.

Щодо освіти, то системи дуже різні. Вона більш загальна, звичайна. Наприклад тут поширена спеціалізоване навчання. Вам після 9 класу потрібно вибрати, що  хочеш поглиблено вчити: літературу, історію, біологію. У Америці 10, 11, 12 класи можна вибирати, що хочеш вивчати. Але це не стосується обовязкових предметів. Навіть перші два роки в університеті ти можеш ще визначатися. Потрібно зробити вибір на користь спеціальності лише після ІІ курсу. На мою думку, в Америці є більш вільний вибір предметів. Наприклад, я вчив історію, біологію, літературу. Потім в моїй школі  сказали, що в нас є можливість вивчати кінематограф:дивитися фільми, обговорювати їх, історію кіно, гру акторів. Пам’ятаю, був ще урок вивчення віршів на англійській мові, трудове навчання, інформатика та комп’ютерні технології…

В університеті обовязково потрібно набрати 120 кредитних годин. З них 30-40 годин відводяться на спецкурси. Зазвичай кожного дня студенти мають по 3 уроки, адже важко висідити цілих 6 годин і потім не буде сил навчатися вдома. Велика увага приділяється натомість самостійному навчанню і  громадській діяльності. Я наприклад був DJ на університетському радіо

– Настільки американський стиль спілкування відрізняється від звичайного англійського, який викладається у більшості шкіл? І чи не виникали з цим проблеми у школі?

Я розмовляю не так як це подано у підручнику. Спочатку думав як буде правильніше, але зрозумів, що це просто два різних варіанти і кожний буде вірним. Тому на уроці розмовляю «по-американському». Але завджди пояснюю відмінність між ними. Різниця між американським і британським стилями невелика, і полягає лише у акцентах. Тим більше, що у підручниках подано класичний варіант англійської мови. Але у самій Великій Британії є дуже багато діалектів.

Які у тебе враження від нашого міста і чи є улюблене місце у Кам’янці?

– Кам’янець дуже гарне місто. Люблю гуляти, особливо влітку. Дуже подобається бувати у Старому місті. Улюблене місце – це, напевно, Ратуша.

Чи плануєш купити якісь сувеніри?

Хочу її придбати футболку з написом «Я люблю К-П».

А які стереотипи щодо Америки ти тут зустрів?

–  По-перше, що всі американці дуже багаті. Дійсно, долар цінна валюта. Але не громадяни США мають багато грошей. Так само як тут, там теж по-різному живуть. По-друге, ви дивитеся на Голівуд, а думаєте, що так у всій Америці. Це неправда. І нарешті, що всі американці одягаються так красиво як зірки, ніби всі мають такий самий одяг, як Бред Пітт.  Тут в Україні, я бачив ви в дома носите одні речі, а коли кудись йдете, то переодягайтеся у щось краще.  В Америці зовсім не так. Якщо вдома – джинси, футболка, то на вулиці те ж саме. В Штатах до цього ставляться значно простіше.

–       Що хочеш побажати нашим читачам?

–       I don’t know if I have a specific wish, but I do have some advice that I’ve found helpful in my own life, and I would like to share it.  Life is a journey.  It is up to you to determine what kind of journey that it will be.  Many chart the safe course and stay on the route that is familiar.  It’s a route that many, thousands, actually millions have traveled before, but the advantage that it’s safe, predictable, and already charted for you.  But the negative is that same exact thing.  Perhaps, it’ll be predictable and uninteresting.  Or, you can be bold!  You can take your ship and sail in a different direction.  Sail for exciting new lands.  Make exciting new discoveries about yourself and other people.  Instead of living life on automatic, take that risk to assert yourself.  You can either allow life to happen to you, or you can take control of your life and make it into what you want it to be.  The beauty about being a thinking human being is that we have a choice.  To waste that choice would be a crime.  Take the exciting route and chart your future.  Anyone can make a difference.

–       Thank you for our meeting.  It was pleasant speaking with you today.  I’m glad that the people of Kamyanets-Podilskyi have the opportunity to learn more about the culture and traditions of America.

                                                                                           Розмовляв Олександр Бучковський,

редактор рубрики “Релігійне життя”.

Фото Ольги Комарової

Коментарі

2 коментарі до “Завжди хотів допомагати”

  1. Можете завітати в в Туристично-Інформаційний Центр! Тут є футболки “I LAV Kamyanets-Podilskiy”