Задорожнюк А.Б. Старий Кам’янець: від єзуїтського колегіуму до історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (архітектурний і освітній аспекти)

Додано 29.08.2012

Рис.1. План Томашевича 1672 р. (із книги: Сецинский Е. Город Каменец-Подольский. Историческое описание. – К., 1895. – 250 с.).

Задорожнюк А.Б. Старий Кам’янець: від єзуїтського колегіуму до історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (архітектурний і освітній аспекти) / А.Б.Задорожнюк // Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. — Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2009. — Т.13: Присвячено 90-річчю Кам’янецької доби УНР. —  С.337-346.

Подібно до того, як життя людини складається з низки прожитих різноманітних подій, історія будь-якого міста складається із минулого будинків і кварталів.
Історії Кам’янця-Подільського присвячені тисячі книг, статей і розвідок, проте на сьогодні окремі сторінки її залишаються малодослідженими. Зокрема, спеціально не вивчалися окремі міські квартали, їх розвиток і формування як окремого міського організму. І досі часто залишається нез’ясованим, у яких приміщеннях і навіть у яких частинах міста в різні роки знаходилися, зокрема, ті чи інші навчально-освітні заклади, що відриває факти і події від реальних місць, де вони відбувалися.
Завдання даної розвідки дослідити формування кварталу, у якому сьогодні знаходиться історичний факультет Кам’янець-Подільського національного університету. Слід зазначити, що досліджуваний квартал знаходився в межах неіснуючої нині вулиці, що проходила повз фасад будівлі факультету, а із західного боку обмежувався вул. Кузнецькою. На сьогодні колишній квартал об’єднаний із сусіднім із східного боку і складає єдину парцелу, що із сходу обмежується вул. Татарською, а із заходу – вул. Кузнецькою.
За історичними джерелами можна прослідкувати формування кварталу від ХVІІ ст. Так, за планом К.Томашевича тут знаходилися потужні будівлі, названі в експлікації “колегією отців єзуїтів” (Рис.1).

В описі міста 1700 р., складеному після виходу турок, міститься згадка про існування тут єзуїтського костелу і колегіуму [1]. Плани другої половини ХVІІІ ст. зображають сформований міський квартал із щільною забудовою, у якій домінує потужна будівля єзуїтського костелу (Рис.2).

Рис.2. План Й.Шуллера 1773 р. – ЦДВІА (Москва). – Ф.349. – Оп.17. – Спр.598. (літерою F позначено досліджуваний квартал; літерою L – кармелітський костел; літерою E – кафедральний костел).

На кресленнях початку ХІХ ст. зображено будівлю колишнього єзуїтського колегіуму, до якої з південного боку прибудовано костел, названий на плані “старий костел”, оскільки по центру кварталу був збудований величезний новий єзуїтський храм (Рис.3).

Рис.3. План кварталу другої половини ХVІІІ ст., на якому показано: 1 – школа; 2 – старий костел; 3 – колегіум; 4 – новий костел; 5 – конвікт.

Отже, на кінець ХVІІІ ст. в цьому кварталі знаходилися два єзуїтських костели (старий і новий) та колегіум. Російські військові інженери початку ХІХ ст. зафіксували таку ж картину. Проте, саме з того часу ділянка була розділена між містом і військовим відомством. Будинок колишнього колегіуму, старого костелу та школи, що примикав до нового костелу, стали повітовою школою. А незакінчений новий єзуїтський костел із величезними підземними приміщеннями був переданий до військового відомства, яке відчувало гостру потребу у приміщеннях для зберігання військового майна, спорядження і провіанту. Підвали під колишнім костелом були перетворені на артилерійський арсенал.

Отже, з аналізу планів ХVІІ–ХVІІІ ст. бачимо, що досліджуваний квартал був розбудований єзуїтами, де вони влаштували свій осередок із костелом, колегіумом* і школою. Згідно інформації Ю.Сіцінського, єзуїти з’явилися в Кам’янці у 1606 р. на запрошення кам’янецького біскупа Прохницького, який своїм коштом збудував їм храм і надав садибу неподалік від кафедрального костелу. У 1610 р. єзуїти вже влаштували тут колегіум для дітей шляхти. Це був перший на українських землях навчальний заклад єзуїтів, десятий в Речі Посполитій, який утримував під своєю опікою школу. То була трикласова школа з обов’язковим курсом казуїстики і граматики, де також навчали теології моралі, поетики (з 1612 р.) і риторики (з 1617 р.). Згодом подільська шляхта пожертвувала їм значні земельні наділи, а також запровадила спеціальний податок на утримання школи. Така щедрість єзуїтам пояснюється передусім їхньою знаменитою педагогічною діяльністю [2]. У 1626 р. в школі стали вивчати курс філософії. Під час турецького володіння містом єзуїтські споруди були перетворені на конюшні, проте вже у 1717 р. були відновлені костел і школа для шляхетської молоді при ньому. У 1742 р. був збудований новий будинок школи, яка знаходилася окремо від колегіуму, була досить просторою, містила навіть окрему залу для декламування. При колегіумі була власна бібліотека, з численними книгами латинською, грецькою і німецькою мовами, діяв власний театр. У новозбудованій школі була спеціальна театральна зала, що знаходилася між залами риторики і поетики [3]. Тут навчалася молодь з усього Поділля, переважно діти шляхти і міщан. Близько 1750 р. при старому костелі була влаштована перша в місті аптека [4]. У 1771 р. в школі був відкритий дворічний курс теології моралі.

Отже, з 1610 р. у досліджуваному кварталі зосереджувалися фактично два навчальні заклади єзуїтів – вищий (колегіум) і нижчий (школа), що готував до вступу у колегіум. Упродовж ХVІІ ст. колегіум мав 15 ректорів, а у ХVІІІ ст. заклад очолювали 19 ректорів. Більшість із них викладали по кілька предметів і виконували різноманітні керівні обов’язки.

У другій половині ХVІІІ ст., коли єзуїти споруджували новий костел, упродовж 4 років керував будівництвом один із останніх ректорів колегіуму – Фаустин Гродзіцький. За фахом він був математиком і, водночас, належав до найвідоміших архітекторів єзуїтського ордену свого часу [5]. У 1773 р., коли будівництво костелу було завершено і тривало внутрішнє оздоблення, римський папа Климент ХІV ліквідував орден єзуїтів.

Новозведений єзуїтський костел став окрасою кварталу. Посилаючись на інформацію візитного опису костелу, О.Прусевич залишив про нього такий відзив: “костел новий, чудовий, всередині світлий, з каплицями і величним, але незакінченим фасадом і вежами, має сполучення з колегіумом через вівтарну частину. Вівтар встановлений із старого костелу, орган, лавки і годинник на вежі храму на той час були поновлені” [6]. Через сусідство повітової школи, на початку ХІХ ст. єзуїтський костел навіть називали “студентським” [7].

Після скасування ордену єзуїтів їх майно перейшло до рук едукційної комісії. До міста для керівництва школою були запрошені зі Львова монахи-театинці, відомі учителі і вихователі. Проте, останні викладали у повітовій школі лише два роки (1776–1778 рр.), після чого покинули місто, не поладивши з місцевим католицьким духовенством. Театини залишили школі велику бібліотеку із 2000 книг [8]. Бібліотека містила значну кількість цінних книг на різних мовах, переважно з теології і філософії, а також підручники, методичну літературу, книги з історії церкви, географії, права, математики, фізики, астрономії, військового мистецтва та медицини. Упродовж 1783–1793 рр. школа підпорядковувалася Віленській академії, а після приєднання краю до Росії була закрита. У 1797 р. школа відновила роботу і була підпорядкована Краківській академії. Тоді вона являла собою шестикласову школу, яка містилася у будинку колегіуму. Навчання забезпечували колишні вчителі-єзуїти, а також професори, запрошені із Краківської академії. Упродовж 1774–1792 рр. там навчалося у різні роки від 200 до 300 осіб, вихідців із шляхетських родин Поділля і Волині, віком від 10 до 17 років. Цікаво, що значну увагу в школі надавали фізичній підготовці учнів. У вільний від занять час вони грали у спортивні ігри, а також займалися військовою муштрою, для чого навіть мали позичені в гарнізоні карабіни [9]. У 1786 р. польський король встановив правило, за яким для кожної школи за результатами навчання найкращим учням видавалися одна золота і дві срібні медалі. Такими медалями були нагороджені учні кам’янецької школи у 1790 р. В школі працювали ректор, 6 професорів, вихователь, вчитель французької і німецької мов. Усі вони були у сані ксьондзів, але з 1780-х рр., після реформування освіти, в школі з’явилися світські учителі. Однак, усі вони повинні були жити в будинку колегіуму і вести аскетичне життя. Як свідчать джерела, будівля школи перебувала в катастрофічному стані і потребувала ремонту. У 1803 р. школа була підпорядкована новозаснованому Віленському університету. З 1814 р. колишня єзуїтська школа була перетворена на чотирикласну повітову школу**, яка діяла до 1830 р., коли була закрита через епідемію холери. Події першого польського повстання 1831 р. зумовили офіційне закриття усіх польських шкіл на Правобережжі. Тоді ж була закрита і повітова школа в Кам’янці.

На заміну закритій школі, у 1833 р. в місті була відкрита російська гімназія. Тривалий час вона займала різні єзуїтські будівлі. Проте, упродовж 1837–1841 рр. із матеріалу розібраного єзуїтського костелу був споруджений корпус чоловічої гімназії, урочисто освячений 8 вересня 1841 р. Гімназія являла собою триповерхову, кам’яну, прямокутну в плані споруду. У 1873 р. на третьому поверсі гімназії, у крайньому північному приміщенні, була влаштована Трьохсвятительська церква, над дахом якої влаштовано купол, що нагадував традиційну церковну баню. У 1876 р. в інтер’єрі гімназії були влаштовані кам’яні парадні сходи [10].

Стіни гімназії скоро перетворилися на новий осередок освіти і науки на Поділлі. Підтвердженням цього став візит Т.Шевченка до Кам’янця в жовтні 1846 р. і його гостина у свого давнього знайомого, викладача гімназії П.О.Чуйкевича. Викладач мешкав у квартирі, що знаходилася в навчальному корпусі гімназії [11]. Упродовж ХІХ ст. в гімназії навчалося від 250 до 650 учнів [12]. При чому, якщо після польського повстання 1863 р. відзначається зменшення кількості гімназистів католицького віросповідання, то з середини 60-х рр. поступово зростає кількість учнів православного віросповідання. Про значення гімназії в житті міста говорять неодноразові відвідини її стін російськими царями. Зокрема, 24 вересня 1842 р. у актовій залі на другому поверсі гімназії Микола І прийняв вітання від гімназистів [13], а у 1859 р. бал, влаштований дворянами Подільської губернії в стінах гімназії, відвідав Олександр ІІ [14].

Кількість учнів гімназії постійно зростала, і на початку ХХ ст. навіть була відведена ділянка для будівництва нової гімназії. Однак, поки з будівництвом зволікали, розпочалася Перша світова війна, причому в перші місяці війни будівля гімназії сильно постраждала від вибухів кількох снарядів, що розірвалися на її подвір’ї. Учні і майно були евакуйовані, а у відремонтованих приміщеннях розмістилися бойові частини: у 1915–1916 рр. – Восьмої армії, з середини 1917 р. – 3-го Кавказького і 12-го армійського корпусів Сьомої армії. В січні-лютому 1918 рр. головний корпус гімназії зайняли підрозділи революційного 72-го Ставропольського полку [15].

В період Української національно-демократичної революції відбувалося становлення національної середньої школи. Поряд із діючою хлопчачою гімназією, 6 вересня 1918 р. була утворена Кам’янець-Подільська українська державна гімназія ім.С.Руданського [16]. А 27 серпня 1919 р. Кам’янець-Подільська хлопчача гімназія була об’єднана із українською гімназією і отримала назву “Кам’янець-Подільська українська державна гімназія ім.С.Руданського”. Усе рухоме і нерухоме майно переходило до об’єднаної гімназії [17]. Основна частина навчальних класів розмістилася у корпусі колишньої чоловічої гімназії. Паралельно в стінах гімназії розмістилися два міністерства Директорії УНР, зокрема Міністерство народного господарства і Міністерство праці [18].

З середини листопада 1919 р. до початку липня 1920 р. Поділля перебувало під польською окупацією, що негативно відобразилося на житті гімназії. На двох нижніх поверхах розмістилися польські жовніри, лише третій поверх був залишений за навчальним закладом, де функціонувало 15 гімназійних класів. Зайнявши навчальні приміщення, представники польської влади ще й заявили, що “будинок гімназії буде забрано повністю, оскільки увесь цей квартал належить полякам” [19]. Керівництву гімназії і батьківському комітету прийшлося надати польським військовим комісарам архівні документи, які доводили, що навчальний корпус ніколи не належав до католицької колегії, а був спеціально збудований для гімназії. При чому наголошувалося, що будинок гімназії ім. Руданського залишається єдиним в місті реально пристосованим до шкільного життя [20]. Разом з тим, навіть у той складний час керівництвом гімназії було придбано для бібліотеки 82 українські книжки [21].

Після встановлення радянської влади почалося нове реформування освітніх закладів. Гімназії і вищі початкові навчальні заклади перетворювалися на єдині трудові школи. Так, з початку 1921 р. Кам’янець-Подільська українська державна гімназія ім. С.Руданського була перетворена у Першу єдину трудову школу двох ступенів. У 1921 р. в ній навчалося 588 учнів [22]. Із старших класів гімназії було засновано Перший соціально-економічний технікум ім. С.Руданського [23]. Будинок гімназії був відремонтований, із фасаду був прибраний церковний дзвін і зображення російського гербу, гімназійну церкву перетворили на велику залу. На другому поверсі розмістився археологічний музей [24].

Головний фасад гімназії виходив на площу, з північного боку якої височіла велична будівля Казанського собору, колишнього Кармелітського монастиря. Кармелітський монастир також уславився як освітній осередок, де пройшли підготовку сотні монахів-теологів. Упродовж 1740–81 рр., 1793–95 рр. та 1798–1833 рр. там існувала відома на весь регіон клерикальна школа[25]. Кармелітський костел був збудований упродовж 1717–1750 рр., з північного боку до нього примикали приміщення кам’яного монастиря, який мав форму чотирикутника, з невеликим двором всередині. Ввійти до монастиря зі східного боку, тобто з вулиці Кармелітської (зараз вул. Татарська), можна було лише через галерею, вимощену паркетом. Галерея об’єднувала вхід до монастиря і костелу.

В середині 60-х рр. ХІХ ст., після другого Польського повстання, царським указом від 17.09.1866 р. була ліквідована кам’янецька католицька дієцезія і закрито більшість католицьких монастирів.

Згодом був зачинений і кам’янецький кармелітський костел. Будівлю монастиря частково розібрали, а костел упродовж 1867–1878 рр. перебудовували у православний Казанський собор. Таке рішення було зумовлене тим, що з посиленням на Поділлі, в тому числі і у Кам’янці, православної віри, число її представників збільшувалося. Зростав попит і на великі храми, в тому числі й на головний – кафедральний. У зв’язку з цим у вищого місцевого духовенства та губернського керівництва визрів проект зведення нового, величного храму.

На гімназійній площі, як спогад про колишню діяльність кармелітів, ще у 1887 р. була балюстрада, посередині якої знаходився вхід на територію храму, а по боках від входу, прикрашеного балюстрадою – фігури св. Пророків Еліяша і Елізеуша, засновників ордену кармелітів [26].

Отже, в результаті перебудови храму і перепланування території колишні кармелітські споруди опинилися в одному кварталі із чоловічою гімназією. Тепер перед гімназією була велика площа, зникли фігури пророків, що прикрашали вхід до костелу зі сторони площі. Новий вхід до собору був влаштований з боку вулиці, а уся територія перед гімназією була вимощена каменем, що сприяло у святкові дні мирянам вільно здійснювати обхід навколо храму під час хресної ходи.

Наприкінці XIX ст. у лівій верхній галереї Казанського собору розташовувалися фонди церковного Давньосховища, яке пізніше стало основою у формуванні історико-археологічного музею. На початку 90-х рр. XIX ст. у храмі на посаді соборного священика, а також керівника церковного музею, служив Ю.Й.Сіцінський [27]. Згодом на основі фондів Давньосховища був відкритий Кам’янець-Подільський історичний музей. Отже, досліджуваний квартал був не лише освітнім осередком міста, в ньому був започаткований перший в регіоні історичний музей.

На початку ХХ ст. Казанський собор був приходським храмом міста. Проте, буремні події Української національно-демократичної революції втягнули його у вир революційних подій. На початку 1920-х рр. науковці та студенти вищих навчальних закладів міста клопоталися про передачу собору Українській Автокефальній Православній Церкві. Влада пішла назустріч побажанням парафіян і храм став Українським Кафедральним собором. В серпні 1920 р. Казанський православний собор за наказом повітового ревкому було передано для релігійних потреб першої в місті Української православної парафії. 28 серпня, в присутності великої кількості прихожан, у храмі вперше проводилася служба Божа українською мовою.

У червні 1922 р. священика Українського собору Йосипа Оксіюка було висв’ячено на кам’янецького єпископа УАПЦ. Доречно зазначити, що з 1919 р. він працював приват-доцентом богословського факультету Кам’янець-Подільського державного Українського університету, де викладав візантологію та інші церковно-історичні дисципліни. Проповіді Й.Оксіюка в Українському соборі привертали увагу прихожан, і навіть супротивники з боку РПЦ віддавали йому належне за видатні ораторські здібності та щирість.

20–21 серпня 1922 р. при храмі була утворена Подільська губернська церковна рада УАПЦ, до якої увійшли Подільський архієпископ УАПЦ та інші священики. Проте, вже восени 1922 р. почалися репресії проти діячів УАПЦ. До 1930 р. більшість священиків УАПЦ були заарештовані і розстріляні, а сама конфесія, під тиском каральних органів, ліквідована. 1 червня 1932 р. Український собор було офіційно закрито. Упродовж квітня-травня 1932 р. злочинцями неодноразово здійснювався підпал собору та крадіжки майна, що призвело до повної руйнації храму [28].

У 1935 р., під час компанії антирелігійного терору, споруда була підірвана, а матеріал з стін колишнього храму використаний на будівництво житла. Таким чином, були знищені не лише величний храм і архітектурна пам’ятка, був знищений потужний духовний осередок, що формувався у цьому кварталі упродовж кількох століть.

Проте, із закриттям храму в кварталі продовжували діяти освітні заклади. Зокрема, у 1930–32 рр. в стінах колишньої гімназії містилися – 1-ша школа колгоспної молоді, у 1932–33 рр. – 1-ша фабрично-заводська семирічка, а від 1933 р. – до початку Великої Вітчизняної війни – міська середня школа №1. Приміщення школи сильно постраждало в перші дні війни від бомбардувань німецької авіації. Будівля була відновлена лише у 1948 р. Після відбудови споруди в її стінах розмістився вчительський інститут, який з 1944 р. містився в різних будівлях. Тоді ж, у 1948 р., Вчительський інститут був перейменований у Педагогічний. В середині 1963 р., коли було завершено відновлення колишнього центрального корпусу Українського університету на Новому плані, туди були переведені філологічний, фізико-математичний і фізкультурний факультети. В будівлі колишньої гімназії залишився історичний факультет і заочне відділення.

З того часу історичний факультет знаходиться у цьому історичному будинку. Прослідкувавши становлення і розвиток одного міського кварталу Старого міста, можемо із впевненістю стверджувати, що саме тут упродовж майже 400 років був освітній осередок усього Поділля. Квартал, як живий організм, відобразив долю освіти в регіоні. Так, у ХVІІ–ХVІІІ ст., коли освіта знаходилася в руках отців-єзуїтів, тут був відкритий один із найдавніших на теренах Україні колегіумів, у ХІХ ст., коли справа освіти стала провідною для утвердження російської влади в регіоні – класична гімназія, а з 1918 р., із становленням національної школи, – тут формується український освітній осередок.

 

Примітки:
1. Опис Кам’янця-Подільського 1700 р. // АЮЗР. – Ч.7. – Т.1. – С.556-583, 562; 2. Сецинский Е. Город Каменец-Подольский. Историческое описание. – К., 1895. – 250 с. – С.169; 3. Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. – Krakow: Avalon, 2008. – 690 s. – S.480; 4. Prusiewicz A. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny. – Kijow, Warszawa, 1915. – 130 s. – S.46; 5. Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji… – S.460; 6. Prusiewicz A. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny… – S.47; 7. Marczynski W. Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie gubernii Podolskiej z rycinami i mappami. – T.I. – Wilno, 1820. – 196 s.; 8. Dr.Antoni. Zameczki podolskie na kresach multanskich. – T.I-III. – T.II. – Warszawa, 1880. – S.290; 9. Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji… – S.467; 10. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. В 4-х т. – К.: Будівельник, 1983–1986. – Т.4. – С.171; 11. Кам’янець-Подільський: Туристичний путівник. – Львів, Кам’янець-Подільський: Центр Європи, 2003. – 320 с. – С.182; 12. Сецинский Е. Город Каменец-Подольский… – С.185; 13. Михалевич И. Каменец-Подольская гимназия. Историческая записка о пятидесятилетнем ее существовании (1833–1883). – Каменец-Подольский, 1883. – 285 с., Прилож. СХХХІV с. – С.78; 14. Державний архів Хмельницької області (далі – ДАХмО). – Ф.67. – Оп.1. – Спр.578. – Арк.29; 15. Гарнага И.В. Историческая справка на здание Каменец-Подольской мужской гимназии // Фонди НІАЗ “Кам’янець”. – Кам’янець-Подільський, 1980. – 12 арк. – Арк.7; 16. Мельник Е.М. Кам’янець-Подільська українська державна гімназія ім. С.Руданського (1918–1920 рр.) // Освіта наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. – Т.9: Матеріали п’ятого круглого столу “Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі”. – С. 213-229. – С.221; 17. Грицюк М.І. Українська преса про середні навчальні заклади Поділля 1917–1920 рр. // Освіта наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. – Т.9: Матеріали п’ятого круглого столу “Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі”. – С.177-189. – С.183; 18. Вісник Української Народної Республіки. – №30. – 31 липня 1919 р. – Арк.4; 19. Мельник Е.М. Кам’янець-Подільська українська державна гімназія… – С.224; 20. Там само. – С.226; 21. ДАХмО. – Ф.Р-1148. – Оп.1. – Спр.55. – Арк.65; 22. ДАХмО. – Ф.Р-1148. – Оп.1. – Спр.55. – Арк.77; 23. Мельник Е.М. Кам’янець-Подільська українська державна гімназія… – С.228; 24. Гарнага И.В. Историческая справка… – Арк.9; 25. Dr.Antoni. Zameczki podolskie na kresach multanskich… – T.II. – S.294; 26. Prusiewicz A. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny… – S.51; 27. Задорожнюк А., Копилов С., Петров М. Казанський собор у Кам’янці-Подільському. – Кам’янець-Подільський: ПП Мошак М.І., 2007. – 52 с. – С.24; 28. ДАХмО. – Ф.Р-1250. – Оп.1. – Спр.2384. – Арк.27-32.



 колегіуми – середні або вищі школи (найперше єзуїтські), що існували в Україні у ХVІ–ХVІІ ст.

** повітові школи – запроваджувалися реформою 1803 р., за якою в кожному повіті губернії відкривалася школа, що давала середню освіту. Діти до таких шкіл приймалися після отримання початкової освіти.

Коментарі