Вони іще живі…

Додано 30.12.2012

Кушнірська вежа. Фото Ольги Комарової

Кам’янець… Старе місто… кам’яний півострів, вулички огорнуті подіями минулих сторіч, споруди, що дивують та манять своєю загадковою величчю: фортеця, Кушнірська та Гончарна вежі, сакральні споруди, Польська і Руська брами, стара порохівня, казарми фортеці та інші історико-архітектурні цінності – це все те, що наповнює наше місто колоритом старовини та неповторною аурою.

Блукати вуличками міста це насолода,  чи то вдень, чи то в сутінкову пору, кожного разу відкривати щось нове: чи то потаємну стежину, котру раніше не помічала, чи то віднайти хід і потрапити всередину споруди, щоб на власні очі зісканувати старовину та відчути себе дослідником.)))

Однак, в черговий раз мандруючи по місту, зловила себе на думці, що мені лячно… так, мене лякає занедбаність наших історичних скарбів. Дійшовши до сьогодення та зберігши свою красу, фортифікації та сакральні споруди, наразі зазнають руйнацій. І це не невеличкі щілинки, що виникають внаслідок поважного віку споруд, це недбальство котре ніяк не можемо вилікувати, людське недбальство…

Зруйнована Нова Західна вежа. Фото Галини Комарніцької

Минулого року влітку була очевидцем того, як зруйнувалася Нова західна вежа (докладніше http://kphistory.com.ua/nova-zahidna-vezha-zhyttya-pislya-obvalu-chy-bude-vono-kraschym/). Це було жахливо, усвідомлювати що ти втрачаєш частинку історії… і її не повернеш (вкотре відреставрована вона не оживе, а буде лише блідою копією).

Тому наразі, хотілось би звернути увагу на тих мужніх борців, котрі вистояли не одне сторіччя, а наразі через людську байдужість із останніх сил намагаються «жити» – це

  • Кушнірська вежа,
  • Гончарна вежа,
  • Казарми фортеці,
  • Стара порохівня,
  • костел Святого Михаїла.

Кушнірська вежа: зазирає у вічі перехожим своїм старовинним камінням та стидливо прикриває пошматований та пронизаний щілинами трухлявий дах. У зимовий період вона тяжко дихає під навалою снігу та з останніх сил тримається на «ногах», а в період весняних паводків слізно «плаче» благаючи порятунку. А коли її огортає байдужість тих, хто проходить повз, вона затихає і лише зрідка чути завивання чи то вітру чи то її зранених благань.

Гончарна вежа, поглядаючи на свою сестричку Кушнірську, розділяючи її сльози і сама промовляє до нас ледь ледь чутно та вже навіть не прикриває страшенно поруйнованого даху, замирившись із тим, що можливо невдовзі не бачитиме красу каньйону і стане камінням у берегів річки Смотрич.

Казарми фортеці, величні колись, наразі наче жебраки в лахмітті, стоять на тому ж самому місці і щодня прохають «милостиню», але так її і не отримують. Схиляються під вагою байдужості і вже навіть «палиця жебрака», на котру опираються не в змозі витримати тягаря байдужості. А пусті вікна казарм поглядають на фортецю, вони були свідками того як зруйнувалась Нова західна вежа та прокотилось відлуння по каньйону.

Стара порохівня, її огорнули чагарники північної частини каньйону річки Смотрич, заколисали та сповнили примарної тиші і спокою, та це лише ілюзія, яку розвіюють цілі купи сміття, завали із каміння та крива посмішка ходів порохівні.

Костел Святого Михаїла,  якби йому сказали сотню років тому, яка на нього очікує доля, він би не повірив у це, а наразі… не вірить, що його доля бути пошматованим та занедбаним. Святиня руйнується і вже навіть не благає про допомогу… і день за днем зникає.

Можливо хтось закине мені: «Ой, стільки лірики! Це ж звичайне каміння, яка різниця є воно чи його немає? Побудується нове.» Побудується… Нове, яке отримає «душу», проживши не одну сотню літ.

Але, чи вправі людська байдужість відбирати «життя» у споруд нашого міста, «душа» котрих пройшла крізь сторіччя і сповнена історією? Вони іще живі, варто лише допомогти і вони житимуть!

З 1672 року, коли місто потрапило під юрисдикцію Туреччини, турки відбудовували його, а от сучасні….. хоч і не турки, але руйнують.

Не будьте байдужими! Допоможіть історії «жити» у нашому місті!

Галина Комарніцька, редактор рубрик “Галерея”

та “Сучасне культурне життя міста”.

Коментарі

2 коментарі до “Вони іще живі…”

  1. Ольга Комарова сказав:

    Це дійсно крик душі!!! Кам’янчани, не будьте байдужими!

  2. Ігор Старенький сказав:

    Піднята гостроактуальна проблема. Справді пам’ятки на сьогодні зазнають катастрофічної руйнації. І, на жаль, світла в кінці тунелю не видно…