Володимир Дубінський: «Намагаюся завжди бути людиною…»

Додано 15.05.2013

Володимир Дубінський. Фото Ольги Комарової (2013)

У квітні цього року історичний факультет К-ПНУ ім. Івана Огієнка отримав нового очільника. На посаду декана був обраний Володимир Анатолійович Дубінський. Для нас, студентів та для викладачів – це була очікувана і знакова подія. Цій людині як науковцю, керівнику, педагогу насамперед притаманні: компетентність, визнання, професіоналізм, відповідальність, активна громадянська позиція, принциповість, а також досвід і мудрість. Неодноразово доводиться чути як за хорошою порадою у складній життєвій ситуації студенти прямують саме до Володимира Анатолійовича, хто ж як не він по-батьківськи розрадить добрим та щирим словом…

–          Володимире Анатолійовичу, ким Ви мріяли стати в дитинстві?

–          У дитинстві я мріяв стати військовим, враховуючи те, що мій батько був військовослужбовцем. Але на певному етапі він порадив мені, що достатньо одного військового у нашій сім’ї, можливо в такому разі варто розширити коло майбутніх мрій. Мій дідусь був професійним істориком, вчителем у звичайні сільській школі. Тому я вважаю, що це покликання мені передалося саме від нього. Коли я закінчив навчання у школі, у сімейному колі ми вирішили, що я вступлю в педінститут на спеціальність «Історія», потім піду в армію, а вже після неї чітко визначусь. Сталось так, що я дійсно пішов у армію разом з викладачем нашого факультету Володимиром Газіним і деканом факультету корекційної педагогіки і психології Віталієм Співаком. І коли я повернувся зі служби, то однозначно визначився, що моя майбутня спеціальність є педагогічна стезя.

–          Як це банально не звучить, скажіть, будь ласка, що входить до безпосередніх обов’язків декана історичного факультету?

–          Загалом ці обов’язки чітко прописані у статуті університету. Це обов’язки, які починаються від організації навчальної, наукової, виховної, господарської діяльності і т.д. У обов’язках декана є декілька важливих моментів. По-перше, це належний рівень організації навчальної та виховної роботи, яка починається з елементарного розкладу і завершується, відповідним рівнем проведенням занять безпосередньо самим деканом та іншими викладачами. Другий важливий аспект – це статус працівника вищого навчального закладу, тобто науково-педагогічний працівник. Тому якщо йде мова щодо діяльності декана, то другий спектр його справ охоплює організацію науково-дослідної роботи студентів і викладачів. Це позначається не тільки у виконанні розпоряджень щодо проведення конференцій, а й насамперед у власній ініціативі таких заходів, участі у круглих столах та у підготовці збірників наукових праць, які виходять на історичному факультеті. Зокрема, починаючи від «Наукових праць» і завершуючи збіркою «Проблеми дидактики історії». І третій напрямок полягає, як на мене, і на сьогодні є одним з визначальних – це збереження та примноження контингенту студентів. Мається на увазі, по-перше, розуміння усіх їх особистих проблем. Адже можна необдумано розчерком пера визначити долю людини. По-друге, в умовах демографічної кризи ситуація складається так, що простежується тенденція зменшення кількості абітурієнтів, які приходять на перший курс. Тому не потрібно боятися проявляти ініціативу щодо організації зустрічей з майбутніми абітурієнтами: слід з колегами, як ми неодноразово робили з Валерієм Степанковим, їздити на зустрічі з учнями в Хотин, Чемірівці, Борщів, Оринін, Хмельницький і т.д. Варто не забувати, що збереження контингенту студентів – це майбутнє будь-якої структури університету. На жаль, поки що діє старий радянський принцип: від кількості студентів залежить ставка викладача. Тому на кожній вченій раді чи на кожному засіданні ми наголошуємо, що можна бути упередженим і принциповим, але коли, вибачте, ці принципи йдуть в іншому напрямку, вони нікому не потрібні. Отже, як на мене, це три основні напрямки діяльності, які необхідно вирішувати та які потрібно досягати для уникнення проблем діяльності нашого факультету.

–          Ви загадали, що кількість абітурієнтів щороку зменшується. А окрім поїздок у інші міста, які ще заходи Ви організовуєте і спрямовуєте задля збільшення набору студентів?

–          Це безпосередні зустрічі з викладачами і дітьми, наприклад, робота в Малій Академії наук у складі журі, проведення олімпіад у місті, області, району. І в цьому році була Всеукраїнська олімпіада з історії, в якій, до речі, був задіяний наш викладач Іван Іванович Боровець. Також на факультеті здійснювалися спеціальні видання випусків газети «Кліо», календариків і т.п. Все це роздається по школах. Також проводиться робота з вчителями – зустрічі і методичні об’єднання вчителів, які проводяться в нашому місті. До нас також приїжджали вчителі з Летичівського та Кам’янець-Подільського районів. Можна говорити про різні заходи, але ми намагаємося реально підходити до вирішення даної проблеми. Проводиться так само й індивідуальна робота. Наприклад, коли мої випускники або знайомі приходять за порадою куди варто вступати їхній дитині, я завжди раджу: «Будь ласка, до нас».Або якщо навіть вони обирають інший вищий навчальний заклад, я все одно раджу обирати наш факультет як один із варіантів.

–          Пане декане, які, на Вашу думку, повинен мати риси викладач університету як і декан факультету у тому ж числі?

–          Зрозуміло, на жаль, стається так, що декан починає втрачати у процесі викладання, адже до нього є певні вимоги: йому надається обмежена кількість годин. Але з іншого боку, викладацька діяльність від нього не відходить. По-перше, однією з основних рис для викладача і декана, як на мене, є професіоналізм та професійне ставлення до своїх обов’язків. Це визначається виконанням елементарних правил внутрішнього розпорядку і завершується постійною самооцінкою. Викладач має бути готовим відповісти на будь-яке питання, поставлене студентською аудиторією, в межах своєї компетенції. По-друге, викладач, і в т.ч. декан, повинен проявляти мудрість в ухваленні різних рішень. Як я вже казав, ми можемо бути надто принциповими, але ми іноді не знаємо, відповідно, про те, що відбувається в особистому чи діловому плані того чи іншого студента. Так само і у викладача. Якщо у даному випадку я виконую обов’язки декана, то я повинен вміти знайти оптимальне, раціональне, компромісне рішення у відносинах між студентом і викладачем, між самими викладачами, відповідно також між деканом і всіма учасниками навчального процесу. По-третє, як на мене, мають бути обов’язковими гідність та самоповага. Як би там не було, для будь-кого викладача, студента і декана все повинно починатися з даної риси. Мені імпонує як говорить з цього приводу Валерій Степанков: «Самоповага є відображенням відповідної поваги до себе». Четвертий момент позначається гуманністю, не в загальному аспекті любові до людини тощо. В даному випадку в професійному значенні. Я, наприклад, кожного студента розглядаю через позицію своєї дитини. Моя дочка теж є студенткою – і я намагаюся ставитися до студентів так, як хотів би, щоб відносилися відповідно до моєї дитини. Я одразу ставлю свою дитину на місце студента у тій чи іншій ситуації.

–          Володимире Анатолійовичу, хочеться дізнатися звідки пішла традиція декламації віршів студентами, які спізнилися на Вашу пару? Багато викладачів запозичили її. Це своєрідний спосіб виявлення талантів на істфаці?

–          Це спосіб щодо самовиховання і самоорганізованості. Не кожен студент, зможе представити себе і свій «талант»  перед аудиторією, де сидить близько ста осіб. В межах групи – так, це реальніше. В межах більшого колективу – це відповідно проявляється зовсім по-іншому. Щодо того звідки ця традиція запозичена: не буду лукавити, в 1997 році я був разом з іншими нашими викладачами Сергієм Олійником та Тетяною Шевченко у Інституті професійної освіти вчителів. Нашим викладачем була Валентина Іванівна Курилів, яка нині викладає в одному з коледжів Торонто у Канаді. Така ідея «покарання» запізнених на пару виникла у пані Валентини. Всі це сприйняли на «ура». Хоча, здається, дорослі люди. Отож, доводилось «піднатужуватися», аби встигати і не читати віршів чи не співати пісень. Нині, коли я сам запізнююся, то виконую те, що й вимагаю від студентів.

–          Постає інше питання: деяким студентам подобається так виступати перед колегами. Вони отримують в такому разі моральну насолоду від свого спізнення.

–          Я вважаю, що немає жодних перешкод аби себе проявити. Треба просто затриматися на заняття і все (усміхається). А задоволення, відповідно, інтересів, питань, свобод людей – це є нормальним явищем.

–          Який виступ був найоригінальнішим серед студентів?

–          В даному випадку когось окремо я би не визначив. В більшості випадків вони є ідентичними: це або пісенька або вірш, і все. Чогось особливого не було. Один студент намагався розповісти анекдот, але враховуючи рівень самого твору, постійно треба було здійснювати «пі-пі-пі», тоді ми й відмовилися від того, щоби їх використовувати для подібних виступів.

–          Який Ваш життєвий девіз?

–          «Это мужество и честь быть таким, каким ты есть». Намагаюся бути постійною людиною у всьому.

–          Володимире Анатолійовичу, Вам уже можна видавати власний міні-словник крилатих висловів. Ви десь їх знаходите чи це плід Вашого життєвого досвіду?

–          Мої вислови взяті із того, що виникає по житті. Найкращий жарт для мене – це експромт.

–          Скажіть, будь ласка, чому Ви обрали для своєї кандидатської дисертації тему аграрного питання у програмах політичних партій Наддніпрянщини?

–          По-перше, мені імпонує період українського національного відродження, я маю на увазі кінець XVIII століття по 1914 рік, певні питання національного характеру і їх зв’язок з політичним життям. Я ознайомився з попередніми дослідженнями і зі своїм науковим керівником Олександром Миколайовичем Федьковим визначився: аграрна складова у діяльності тогочасних політичних партій не є вивчена.

–          Хто з історичних персон для Вас є прикладом для наслідування?

–          Якщо брати загалом в історії України, то для мені яскраво імпонують Богдан Хмельницький та Іван Мазепа. Якщо, відповідно, у світовій історії – це Отто фон Бісмарк зі своїми ідеями єдиної Німеччини.

–          Що Ви вважаєте своїм головним здобутком у житті?

–          Кар’єрні питання мене ніколи не цікавили. Фактично, як би не сталося, те що сталося – я би не розчарувався, далі робив би свою роботу. Найбільший здобуток у моєму житті – це моя сім’я і моя родина, мої друзі. Це успіхи моїх дітей – дочки і сина – те, заради чого варто жити. Також для мене є цінним те, що впродовж двадцяти років ми разом з дружиною робимо для нашого сімейного кола. В мене є рідна сестра, у якої двоє дітей. Мої племінники теж спонукають мене до добрих справ. Нещодавно ми з дружиною відзначили двадцять років подружнього життя – це все-таки про щось говорить чи не так?

–          Які сторінки Вашого студентського життя Вам найбільше запам’яталися?

–          Сталося так, що я був студентом, який провчився п’ять років і не мешкав у гуртожитку. Але я був досить активною людиною, особливо у питаннях наукового життя і спортивного дозвілля. Маю на увазі ті чемпіонати історичного факультету, які проводили самі студенти. Ми разом складалися певними коштами – виграш отримував переможець. Це, напевно, найбільш цікавий момент. А з іншого боку найкращі спогади пов’язані із друзями, з якими я разом навчався, зокрема, Володимиром Газіним, Андрієм Задорожнюком, Антоном Найчуком, Сергієм Шутяком, нинішнім начальником обласної міліції, та іншимии. Для мене дуже дорогими є дружба з тими студентами, з якими я чотири чи п’ять років йшов пліч-о-пліч.

–          Чи маєте Ви, пане декане, якісь плани на своїй новій посаді? Що плануєте зробити для історичного факультету?

–          Найперше, слід зберегти традиції і звичаї, які є на істфаці. Зрозуміло, це найважливіший момент. З іншого боку, ми говоримо про те, що потрібно вишуковувати щось нове. Наприклад, є у нас вже шість різновидів наукових  збірок, будемо намагатися зробити сьому, яка буде називатися «Збірник праць з археології». Відповідно, є попередні домовленості з паном Петром Толочком, директором Інституту археології НАНУ. Ми зобов’язуємося друкувати і підбирати авторів, а нам, відповідно, підставляють плече у складі редакційної колегії із докторів, кандидатів наук, що працюють у цій галузі. Є плани щодо розширення міжнародної діяльності історичного факультету. Я маю на увазі проведення таких презентацій і зустрічей з зарубіжними науковцями на зразок тієї, що зовсім нещодавно була організована з Павлом-Робертом Маґочієм та його видавцем Валерієм Падяком. Також йде мова про співпрацю з польським істориком Даріушем Колодзейчиком. Є домовленість, що до нас приїдуть студенти із Польщі. Відповідно, повторюся, що все-таки стратегічне питання повинно стосуватися студентів. Не буде студентів, якщо не будемо їм створювати умови особистого, наукового, професійного, навчального характеру. Я вважаю, що погані речі і приклади поширюються дуже швидко, а потім спробуй-но реабілітуватися в очах студентів, колег. Тому в даному контексті наголошую, що це є важлива складова частина, яку треба виконувати.

–          Що би Ви хотіли побажати читачам нашого сайту та читачам газети «Кліо», студентам і викладачам нашого факультету?

–          Залишатися такими, якими вони є. Але у питаннях особистого та професійного характеру – бути мудрими і досягати мети, залишаючись при цьому ЛЮДИНОЮ.

–          Дякую за приємну та щиру бесіду. Бажаємо Вам успіхів у Вашій нелегкій роботі та вдачі по життю.

 

Розмовляв Олександр Бучковський

 

 

Коментарі