Віддали місто з волі Аллаха

Додано 25.09.2013

Катедра. Фото Ольги Комарової (2012)

25 вересня 1699 року відбулася подія, що увійшла до золотого фонду світової історії. В цей день у Кафедральному соборі Кам’янця відбулося урочисте богослужіння у зв’язку з поверненням міста полякам. Дещо раніше, 2 вересня, виповнився 341 рік, відтоді як турецький султан Магомет ІV по дорозі, встеленій трофеями, в’їхав у Кам’янець. Панування турків тривало 27 років. Цей історичний відрізок став своєрідною межею між давньою та новою історією міста над Смотричем.    

 

У другій половині ХVІІ століття посилились прагнення Отаманської Порти перенести кордони своєї держави якомога далі на північ. Головний удар був спрямований на Кам’янець. У середині серпня 1672 року величезна турецька армія, яку посилили орда кримського хана, загони молдавського та волоського воєвод та українські козаки гетьмана Петра Дорошенка з’явилася в околицях міста. Через недбалість польського уряду Кам’янець не був готовий відбити атаки ворога, чисельність якого сягала близько 150-170 тисяч досвідчених вояків. Їм протистояли 1500 чоловік регулярного війська, серед яких не назбиралося навіть десяти кваліфікованих гармашів. Їм на допомогу виступило майже півтисячі чоловіків шляхетського ополчення. Загальне командування доручили малодосвідченому генеральному подільському старості Миколаю Потоцькому (воєвода Белжецький та каштелян Ломщинський завбачливо втекли з міста). 22 серпня відбірні підрозділи яничар пішли на штурм Нового Замку. Через три дні його захисники з боями відійшли до Старої фортеці. Розуміючи усю безнадійність спроб відстояти місто подільський єпископ Лянцкорунський під час наради заявив про необхідність переговорів з Магометом ІV. Військове керівництво погодилось з аргументами Його преосвященства, у той же час жителі міста висловили різке невдоволення цим рішенням – жінки з лайками кидали в офіцерів грудки каміння.

Переговори, що відбулися 27 серпня завершились прийняттям почесної капітуляції. Її умови гарантували збереження життя і майна жителям Кам’янця, вільний виїзд усім бажаючим, свободу проведення релігійних обрядів тощо. Увечері того ж дня начальник артилерії майор Геклінг «з відчаю, підпаливши порох, себе і інших висадив в повітря». Вибухом було зруйновано значну частину Старого замку, загинув герой оборони Кам’янця, кровний подолянин Юрій Володиєвський, постать якого і сьогодні уособлює честь, відвагу і шляхетність.

Другого вересня султан, який був вдягнений в зелене вбрання через Руські ворота в’їхав у місто. Легенди стверджують, що він наказав встелити дорогу трофеями і трупами кам’янчан. У мечеті, влаштованій у Кафедральному костьолі вперше пролунав голос муедзина і відбулося мусульманське богослужіння.         

Жахливим для Кам’янця виявились роки турецького панування. Завойовники в належному стані утримували лише фортецю та вдосконалювали міські укріплення, а само місто виглядало як суцільні руїни. На одній з вулиць з’явився гарем, на польській торговій площі розмістили караван-сарай, на Вірменській площі, в підвалі кам’яного будинку, знаходилась турецька скарбниця,  вулиці не брукувалися понад 15 років. Величезний монастир єзуїтів турки перетворили на стайню, в якій утримували верблюдів та коней. У Францисканському монастирі та церкві св. Катерини завойовники влаштували склад військової амуніції. Домініканський костьол перетворили на мечеть султанші Хоссекі. На його подвір’ї розмістили «Фонтан сліз». Цей чудовий пам’ятник збудували на честь померлої доньки турецького завойовника.

За роки окупації турки вщент розграбували і зруйнували місто (із 800 житлових будинків було знищено понад 600), до Туреччини вивезли 100 возів коштовностей, 800 хлопчаків забрали в яничари. Дослідники Олександр Завальнюк та Олександр Комарницький  у своєму історико-популярному нарисі «Кам’янець-Подільський» зазначають, що міські вулиці являли собою суцільну пустелю. Лише інколи з’являлися фігури розбійників, чаушів (турецьких служителів) та полонених, яких вели на допит.

Лише у 1699 році за Карловецькою угодою Поділля і Кам’янець знову опинилися у складі Польщі. Почувши вістку, що місто потрібно віддати мулли та улеми почали вимагати, щоб Кам’янець спалили і зрівняли з землею, а солдати відмовлялися вивозити гармати з фортеці. Завойовники, які затягували процес передачі полякам Кам’янця, вивозили усе цінне, що залишилось. 22 вересня за наказом Кахріман-паші кам’янецький яничар-ага передав київському воєводі Мартину Контському ключі від міста. Після чого поляки і турки пообідали в спеціально нап’ятому наметі. «Ми віддаємо вам місто тільки з волі Аллаха», – заявив Ібрагім-паша. Розчулений воєвода подарував Кахріман-паші на згадку свій перстень з діамантами.

Турецьке панування докорінно змінило зовнішній вигляд Кам’янця, структуру населення та традиційний побут жителів міста. Також були зруйновані середньовічні інститути влади. На цьому «згарищі» нові жителі міста почали  творити нову історію.

Підготував Дмитро Бельзецький

Коментарі