Професор – онлайн: за чи проти?

Додано 16.07.2013

Студентський меридіан. - 2013. - №1763. - 17 червня - 16 липня.

Бучковський О. Професор – онлайн: за чи проти? / Олександр Бучковський // Студентський меридіан. – 2013. – №1763. – 17 червня – 16 липня. – С.3

Соціальні мережі, на кшталт «вконтакті», «фейсбук» чи «однокласники», давно вже стали невід’ємною складовою нашого повсякденного життя. Завдяки ним знаходимо співрозмовників, приятелів, однодумців чи навіть другу половинку. Завжди цікаво, що нового сталося у твоїх друзів (справжніх чи віртуальних), їхні погляди, оточення, вподобання, підкріплені коментарями і світлинами. Дехто навіть проводить міні-розслідування, адже сторінка у соцмережі може багато розповісти про її власника. Хоча викладена інформація й не завжди цілком правдива, адже у віртуальній реальності ми такі, якими хочемо видаватися, а не якими є насправді. Для декого – це спосіб підвищити самооцінку, похизуватися власними успіхами і навіть поекспериментувати над власним іміджем. У наш час будь-хто може стати публічною особою. Для цього достатньо додавати чим більш людей до себе в «друзі» – і твої погляди, пригоди і все, що захочеш, вмить будуть у всіх на устах. Не важливо чи з цією інформацією ознайомляться близькі друзі, це зможе зробити просто випадковий гість, який удостоївся бути членом твого «фан-клубу».

Але не зважаючи на це, не кожен студент наважиться долучити до своїх «друзів» викладача свого вишу. І проблема не в тому, що для частини професури соцмережі досі залишаються «Terra inkognita» – насправді між студентом і викладачем часто-густо існує бар’єр у вигляді наукового звання чи посади. Хоча знаю чимало викладачів, які своїм ставленням до студентства руйнують моє твердження, в тому числі і щодо онлайн-спілкування. Але чи потрібно підтримувати контакти із викладачем у соціальних мережах, чи не буде досить реального спілкування? Можливо, деякими викладачам студенти так набридають, що вони жахаються лише від думки, що почнуть писати повідомлення на стінах чи у пошту. Але світ просто біжить у напрямку цифрового прогресу, і якщо вітчизняна освіта хоче бути привабливою для молоді, вона не повинна пасти задніх.

Нещодавно мої друзі з одного українського вишу (не буду вдаватися до подробиць, щоб не робити зайвої реклами) розповіли, що більшість їхніх викладачів, в тому числі всі декани й сам ректор, є активними учасниками соціальних мереж. Вони регулярно закидають новини і фотографії, які відображають життя вишу, коментують та висловлюють власну оцінку подіям. Напевно, критики відразу заперечать, що їм, можливо, немає що робити, а із завантаженням на факультетах і науковою діяльністю, ще до повного щастя вести власну сторінку є справжнім абсурдом.

Окрім того, що наші студенти можуть відвідувати сторінки сайту університету, існує ще й група К-ПНУ імені Івана Огієнка в «контакті», яку ведуть, чомусь, лише самі студенти. Хочу підкреслити, що така форма спілкування має чимало позитивних моментів. Наприклад, із власного досвіду переконався, що знайти викладача на факультеті у позалекційний час просто неможливо. А номер телефону зі зрозумілих причин у деканаті та на кафедрі студентові не завжди дадуть. Мої знайомі розповіли, що кожен студент їхнього навчального закладу може безпосередньо зв’язатися з ректором і поділитися власною проблемою чи зауваженням. Така форма зв’язку є дуже доречна, адже так званим «червоним лініям» не всі довіряють. А писати у відведених віртуальних групах теж не кожен наважиться: не відомо хто має до спільноти доступ і чи взагалі пропозиція дійде до адресата. А так все і конфедиційно, і немає масок. І тоді просто відпаде привід розвішувати по місту агітброшурки та листівки – ніхто вже не зможе звинувачувати нашу «альма матер» у цензурі та відсутності прозорості, а тим більше у небажанні почути голосу студента.

Знаю, що деякі викладачі вже активно спілкуються зі студентам в онлайн-режимі, але скоріше це позитивна аномалія, ніж добрий приклад для наслідування. Результативність освіти залежить не лише від професіоналізму викладачів і бажання вчитися студентів. Не останню роль відіграє рівень довіри та клімат на факультеті чи у виші. А що так не руйнує кордони, як дружба, навіть якщо вона віртуальна?

Не намагаюся нав’язати іншим свою точку зору, тим більш не вважаю, що вона є абсолютно вірною. Тільки особисто для мене професор-онлайн – це не лише модно, але й сучасно і практично. А Ви як вважаєте?

Олександр Бучковський

Коментарі