Прагну, щоб люди навчилися слухати Бога

Додано 27.03.2013

Ординарій Римсько-Католицької Дієцезії Леон Дубравський. Фото Ольги Комарової (2013)

Напередодні світлого свята Христового Воскресіння, яке цього року римо-католики святкують 31 березня, ми завітали до Ординарія Римсько-Католицької Дієцезії Леона Дубравського, щоб почути з його уст пастирське слово та отримати Боже благословення.

Ваше Преосвященство, Папа Бенедикт XVI присвятив цей рік поглибленню віри, назвавши його Роком Віри. Як переживаємо його в нашій дієцезії?

Дух Святий, спостерігаючи, що сьогодні діється у світі, нагадує Церкві, Римському Папі, священикам, ченцям і черницям,  що про віру потрібно говорити. Нам всім здається, що ми маємо віру. Сказати, що я вірю і мати глибину віри – це дві різні речі. Адже віра без вчинків мертва. Тому сьогодні говорять про Нову Євангелізацію, яку дуже часто згадував у своєму навчанні бл. Йоан Павло ІІ.

Ми живемо в світі різноманітних спокус та підступів. І людині зі слабкою вірою важко їм протистояти. Тому Папа, дивлячись на  проблеми, в які потрапив світ, хоче допомогти нам, щоб ми відкрили двері свого серця для Христа. І саме завдяки  вірі ми відкриваємо Господу двері. І тоді Божа благодать спливає на людину, її душу, і робить її віру сильнішою, витривалішою.

Тоді людина йде до інших, прагне ділитися вірою, радістю. Як жінка з євангельської притчі, що спочатку загубила драхму, потім її знайшла, хотіла, щоб з нею раділи всі її ближні.  Бо якщо ми не ділимося вірою, то це означає, що вона мертва. Як чоловік з притчі, що закопав талант у землю, замість того, щоб його примножити. І Господь за це його не похвалив.  Так само наша віра повинна приносити плоди нам, і тим, кого зустрічаємо у своєму житті. Підносити нас  у любові, надії, спонукати до добрих справ. Давати нам енергію, бути тим зерном у нашій душі.  Тому важливо, щоб  ми навчилися ділитися Божими дарами. Можемо побачити, що творяться нові спільноти, групи, які намагаються свідчити про свою віру. І таких спільнот потрібно якомога більше.

У нашій дієцезії, щоб розмовляти про віру, організовуємо різноманітні зустрічі в спільнотах, парафіях, деканатах, санктуаріях. Наприклад,  у Летичеві чи Браїлові. Відбуваються  з’їзди молоді, родин, паломництва. Ось група вірних з Козятина нещодавно відвідала Святу Землю.

Яке значення ІІ Ватиканського собору для Вселенської Церкви? Наскільки, на Вашу думку, його рішення були вже втілені в життя, і що потрібно  ще зробити для його подальшої  правдивої реалізації?

Втілити будь-який документ в життя не так просто. Потрібний час, щоб  обдумати його зміст. ІІ Ватиканський Собор спонукав, щоб Церква обернулася обличчям до Господа Бога, вийшла назустріч людям. Щоб втілити всі його документи, треба і людей, і часу, і підготовки.  Але вже сьогодні у семінаріях, на богословських факультетах навчаються згідно постанов Ватиканського Собору. Особливо, коли йде мова про катехизу, теологію, соціальне вчення Церкви. Але потрібно це все донести й мирянам. Для цього існують різні центри, зокрема –  Школа Євангелізації в Красилові. Як Ісус Христос посилав апостолів по двох, так і ми нині посилаємо  світських місіонерів, які пройшли належну підготовку, в інші парафії або навіть за кордон, щоб там проповідували  Ісуса Христа. Вже є у нас  парафії, які дали Церкві мирян-місіонерів, які виїхали, щоб проголошувати Боже Слово.

Отче, щороку у нашій Дієцезії відбуваються свячення декількох священиків, в той час, коли Захід переживає кризу покликань. Як поясните це явище?

Покликання дає Господь. Все залежить від Нього. Але щоб покликання були, потрібно молитися про це, постити, робити добрі вчинки в цьому намірі. Бог  дає там, де про них  просять і приймають їх з вдячністю. Якщо ж тільки говорять, а не моляться, то їх, звичайно, немає. В Святому Письмі написано: «Просіть і отримаєте, шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять».  Кожного дня треба невпинно просити Бога про нові покликання.   Якось зустрівся з одним єпископом-місіонером з Африки. Він  зауважив, що сьогодні на Заході хочуть все щось робити, діяти, організовувати заходи, акції,  але забули про молитву, посвячення. Виходить, що  людина покладає надію на саму себе, а не на Бога. А в молитві все навпаки: Бог завжди  стоїть на першому місці.

Яка справжня мета екуменізму і який стан міжконфесійних відносин на Поділлі?

Справжній екуменізм полягає не лише на словах, але й на дії. Щороку проводимо в Кам’янці  екуменічну Хресну Дорогу. Якось до мене підійшов один протестант і сказав, що Хресна Дорога відкрила йому очі на деякі справи, наблизила його до Христа,  католицька віра стала для нього більш зрозуміліша. Тому потрібно зустрічатися, потрібно більше спільних акцій, заходів, хоча й не всім подобається, не всі цього хочуть.

Стосунки між християнами різних Церков у Вінницькій та Хмельницькій областях, зокрема у Кам’янці, дуже добрі. Часто зустрічаємося, спільно організовуємо заходи, різні акції, співаємо колядки.

Бенедикт XVI прагнув початку нового літургічного руху у ХХІ столітті. Як наша помісна Церква відповідає  на заклик Папи? І зокрема, яка відповідь на апостольський лист Summorum Pontificum щодо тридентської Меси?

Тридентська Меса  зараз людям не є близькою. Там, де є потреба, ми не забороняємо. Якщо ж її немає, то насильно впроваджувати теж не потрібно.  Літургія –  це молитва, яка промовляє до нас і тому повинна бути якнайбільш урочистішою.  Тому завжди, коли приїжджаю у парафію, вимагаю, щоб було окадження вівтаря, покроплення вірних свяченою водою. Щоб міністранти, лектори, аколіти були добре приготовлені. Були  свідомі, чому знаходяться  при вівтарі, яка їхня місія. Читали так Слово Боже, щоб воно, як зерно, потрапляло у  людське серце і там проростало. Завжди пригадую, що до Святої Меси потрібно  готуватися, не в останні п’ять хвилин, а  завчасно, за день до того, щоб прочитати читання Святого Письма, підготувати до богослужіння хор, міністрантів, людей. Все приготувати: свічки, хрест, літургічне начиння. Тобто, як навчає Папа, щоб недільна Свята Меса  була якомога урочистішою.

Що Церква і світ очікує від новообраного Папи Франциска? Що хотів сказати нам Святий Дух його вибором?

Ми ще раз переконалися, що Святий Дух дихає там, де хоче. Дивись –  де  Аргентина, а де Рим, Італія, конклав. Бог показує нам, що  не тільки італійці, німці можуть бути Римськими Папами. Господь вибирає, кого хоче, як, наприклад, вибрав Давида, найменшого зі своїх братів. Люди дивляться на зовнішність, а Дух Святий дивиться на серце людини, на її внутрішні риси.

Новий Папа вибрав собі за покровителя св. Франциска, який  зробив в доброму значенні духовну революцію в Церкві. Цей святий своєю бідністю хотів показати світові, що матеріальні речі не потрібно ставити на перше місце. А сьогодні світ все більше думає про гроші, в той час, як треба ставити на перше місце Бога. Папа Франциск  зрозумів, що потрібно повернутися до першоджерел, до того послання, що дав Господь. І Дух Святий дав такого Папу Франциска, як дав також блаженного Йоана Павла ІІ, Бенедикта XVI, який  поведе Церкву тією дорогою, яку приготував Бог. І я думаю, що цей «другий» Франциск сьогодні теж може зробити духовну революцію.  Оживити слова Ісуса Христа, щоб вірні жили Євангелієм, були  живим п’ятим Євангелієм. Буде прагнути, щоб ми більше розуміли Господнє послання, щоб Боже Слово проникало в наші серця.  Бо якщо  воно  буде в нас жити, то буде жива віра, і  живою буде Церква.

Останнім часом серед наших вірних поширюються Об’явлення нібито Ісуса та Марії, які суперечать католицькій доктрині. Як Ви до цього ставитеся?

Маємо Євангелію, маємо затверджені Церквою різні молитви, тому не розумію, для чого шукати спасіння в псевдооб’явленнях. Це абсолютно не потрібно, щоб осягнути святість. Святі не шукали чогось надзвичайного. Маєш Євангеліє, маєш Церкву, маєш Традицію. Тримайся цього і будеш святим. Не потрібно шукати поза Церквою спасіння, бо там багато лжепророків, псевдосвятих, цих шахраїв, які виставляють в Інтернет свої «псевдопослання». Відразу вже можна їм не вірити, бо там немає правди. І люди, які  підтримують це все,  відходять від Христа, від Церкви, від правди. А потім вже навіть не помічають, коли відходять від істинної віри. Чимало людей повели за собою такі  лжепророки. Лише потім усвідомили,  що їх просто  ошукали. Тому кожний дух потрібно досліджувати, чи він від Бога, чи ні.

Отче Єпископе, Ви належали до ордену св. Франциска, покровителя нинішнього Папи. У чому полягає францисканська харизма і яке її значення для християнства?

Святий Франциск побачив, що багатство настільки заволоділо серцем людини, що люди перестали бути братами. І вже не любили своїх ближніх. А Франциск хотів показати, що потрібно любити своїх ближніх. Хотів нести всім мир і добро.  Бідність вибрав за гасло, харизму. Прагнув цим показати,  що Господу Ісусу Христу більше сподобалася бідна вдова, яка вкинула до скарбниці дві лепти, але зробила це від серця. Зрозумів, що людське серце настільки закам’яніло, що туди вже не доходить любов. І тому хотів дати йому ніби  «укол любові», щоб відкрилося на Бога та ближніх.  Нещодавно ми святкували 800 років від заснування Францисканського ордену. Господь сказав святому Франциску, що його орден буде існувати до кінця світу, бо в його основі  –  любов, Євангеліє, Божі заповіді.

Адже кожний орден має свою харизму. І не можна від неї відходити, бо тоді  не виконуємо Божу волю. Орден, що тримається власної харизми, буде розвиватися.

Як ви проведете Страсний Тиждень та Свято Христового Воскресіння?

Як і кожного року, проведу в Катедрі. Протягом цього тижня згадуємо про  терпіння і страждання Ісуса Христа. Це допомагає нам зрозуміти вартість фізичного чи духовного страждання кожної людини. Бл. Йоан Павло ІІ казав, що без Христа неможливо зрозуміти іншу  людину. Через призму страждань Христа ми можемо зрозуміти і людське страждання.

Просимо про Ваше благословення та Пастирське слово до вірних Святої Католицької Церкви та всіх людей доброї волі напередодні світлого свята Господньої Пасхи.

Всім би нам хотілося, щоб це свято принесло у кожний дім, кожне серце радість і мир Воскреслого Христа. Я дуже б хотів, щоб люди навчилися ділитися Божою благодаттю, Божим словом. Щоб навчилися більше слухати Бога, а не людей. Бо коли навчаться слухати Бога, будуть слухати один одного, а отже і будуть більш слухняні Господу Богу.

Дякую, Вам, Отче Єпископе, за щиру і приємну розмову! Бажаю Вам сил та натхнення Святого Духа для Вашої пастирської місії, щоб Ви допровадили усі довірені Вам душі до Небесного Царства!

Мир і Добро Вам!

Розмовляв Олександр Бучковський,

редактор рубрики “Релігійне життя”.

Фото Ольги Комарової

Коментарі