Кам’янецький період життя родини Тулубів (1865-1872)

Додано 09.05.2013

Тулуб Олександр Данилович. Малюнок М. Рещікова з фотографії. – ІР НБВ. – Ф.209. - Спр.№100.

Олександр Данилович Тулуб та його дружина Марія Олександрівна, котрі приходяться відомій українській письменниці Зінаїді Павлівні Тулуб (1890-1964) дідусем та бабусею, на протязі всього періоду життя цікавилися літературою, історією, мистецтвом. У цьому ж дусі виховували і своїх дітей. Їхній дім, незалежно від того, в якому місті вони жили, завжди вабив літературними вечорами частих гостей: Михайла Драгоманова, Михайла Чалого, Павла Житецького, Миколу Пирогова та багатьох інших видатних суспільно-культурних діячів.

В Олександра Даниловича було нелегке, коротке, проте досить насичене та яскраве життя. Ще в дитинстві у пошуках науки він пішов пішки із рідної Золотоноші до Києва. Закінчив Першу гімназію із золотою медаллю, потім історико-філологічний факультет університету Святого Володимира, в котрому невдовзі навчалися і його діти. Далі на нього чекала викладацька робота в столичному Інституті шляхетних дівчат [6, c.154]. Пізніше він працював у 2-й Київській гімназії [5; 11]. Був людиною «ліберальних поглядів», тому часто вступав у конфлікти з дирекцією освітніх закладів і чиновництвом.

Великим другом цієї сім’ї був Микола Іванович Пирогов, відомий хірург та водночас прекрасний педагог. «Ця жвава, користна вчительска діяльність, окрім особистої вдачи нашого батька, частиною була в зв’язку з духом часу – з 60-тими роками, часом окремого пробудження громадських настроїв, які прагнули тоді, щоб кожна культурна людина найширше розливала навкруги себе світ правди та знання. Мала тут значіння, безумовно, і чарівна постать Н.І. Пірогова. Вона, як сонце, навкруги себе розкидала проміння. І бажалось кожному втілити в життя ті високі педагогічні заповіти, які геніальний Пірогов з таким запальним переконанням прекладав на увагу педагогів в низці своїх блискучих промов та літературних праць… − писав у своїх спогадах Олександр Тулуб, молодший син О.Д. Тулуба. – Як відомо Пірогов куратором Київської шкільної округи пробув тільки 3 роки – з р. 1858 по 1861. Ці три роки в душі нашого батька залишили ніколи незабутні враження…» [13, арк.6-7]. Коли Пирогова було знято з посади за надмірний «лібералізм» думок, від нього відвернулося багато друзів та знайомих, але аж ніяк не подружжя Тулубів. Через свою прямолінійність та прихильність до Миколи Івановича та його громадських та педагогічних ідеалів, які Олександр Данилович ніколи не приховував, у нього виникли неприємності на роботі.

О.Д. Тулуб почав помічати, що «начальство взяло його на увагу, що за ним стежать і що одне необережне слово може що-дня його згубити…»[13, арк.7]. При таких умовах працювати було важко, а тим більше спілкуватися зі своїми колегами. У 1861 році куратор округи пропонує йому посаду інспектора Кам’янець-Подільської гімназії.

Чоловіча гімназія у Кам’янці-Подільському. Листівка поч. ХХ ст.

Олександр Тулуб радо прийняв цю пропозицію, розуміючи своє хитке становище. 4 травня 1865 року за розпорядженням попечителя шкільної округи його офіційно призначено на посаду [8, c.265]В глибині душі О.Д. Тулуб сподівався, що інша робота і оточення внесуть в його життя новий бадьорий струмок. З таким настроєм він із сім’єю покидає Київ і переїжджає у провінційне місто, котре на той час було центромПодільської губернії.

Кам’янецька чоловіча гімназія знаходилася у т.зв. Старому місті(теперішня адреса − вул. Татарська, 14, нині – навчальний корпус історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка). Споруда зберегла і дотепер риси класицизму. На третьому поверсі будівлі знаходилися квартири викладачів. Із вікон закладу виднілися Кафедральний костьол Св. Петра і Павла, православний Казанський собор, а також вежі Старої фортеці«Околишне враження від міста було більше ніж добре: місто чарувало своею мальовничістю. Але громадяне во міста і товариші по службі, за деякими винятками, це були люде глухого провинцияльного закутка без яких небудь моральних запитань, без жадних культурних зацікавлень. І у ціх обставинах батькові прийшлося бути 7 років…» − писав О.О. Тулуб[13, арк.9-10]. Його батько фігурував у списках працівників Кам’янецької чоловічої гімназії з 1861 по 1872 рік [2, c.CVI]У травні 1865 р. йому надали чин Коллежського Радника [7].

Казанський собор у Кам’янці-Подільському. Листівка поч. ХХ ст.

Автор «Родинних споминів» Олександр Олександрович Тулуб, рідний дядько Зінаїди Павлівни Тулуб, народився у Кам’янці-Подільському 7 (19) жовтня 1866 року.

Тулуб Олександр Олександрович. Фото з архіву О.О.Тулуба. – ІР НБВ. – Ф.209. - Спр. №101.

Був хрещений у Казанському соборі 18 (30) листопада того ж року як свідчить документ [12]. Він також закінчив Київський університет Святого Володимира, як його батько і старший брат Павло. Брав активну участь у гуртковій діяльності. Згодом став відомим юристом та істориком [4, c.211].

Свідоцтво Подільської духовної консисторії про народження О.О.Тулуба. – ІР НБВ. – Ф.209. - Спр.№7. - Арк.1.

Свідоцтво Подільської духовної консисторії про народження О.О.Тулуба. – ІР НБВ. – Ф.209. - Спр.№7. - Арк.2.

У період життя сім’ї Тулубів у Кам’янці директором чоловічої гімназії був спершу Должиков, потім Коленко. Обоє − справжні «чиновники» у звичайному розумінні цього слова. Вони справно виконували урядові накази, були повністю покірними без жодної критики і сумніву щодо циркулярів та іншої документації вищого начальства. Як за викладацьким колективом, так і за учнями закладу час від часу велося шпигунство.«Мимоволі нашому батькові прийшлося заховатися у своїй родині і з діректорами підтримувати тільки такі відносини тяжко. Багато було таких стосунків, коли приходилося торкатися богатьох дуже делікатних сторін шкільного життя» − син інспектора Тулуба мав на увазі службовий обов’язок батька перевіряти квартири учнів [13, арк.10]. Директори давали зазвичай вказівку навідуватися в помешкання гімназистів несподівано, крадькома, навіть з чорного ходу. Ці «шпигунські» інструкції вкрай не подобалися Тулубові. «Він мусив був обходити квартирі, але з’являвся навмисне одверто без жодних хитрощів і ніколи не дозволяв собі робити трусів. Про свої ревізії квартир він одписував директорові, але в ціх листах ніколи не було того елементу, якого бажалося начальству…» [13, арк.10-11]. На нього знову споглядали з-коса, « … і в глинках багна, так як і в Київі, діректорові починало вбачатися щось небезпечне, ліберальне…» [13, арк.11].

Історичний факультет. Вид з двору. Фото Комарової Ольги (2010)

Обов’язки інспектора на той час були цілком адміністративними і тому Олександр Данилович не мав змоги викладати гімназистам омріяної словесності. Роботи, пов’язаної із класним керівництвом, йому було недостатньо [9, c.272]. З кожним днем посада набридала все більше і більше. Він запропонував проводити літературні вечірки у гімназії. Проте директор Должиков якось неохоче відгукнувся на цю пропозицію, вважаючи проведення таких заходів зайвим клопотом. Втім, Тулуб його все ж умовив – і з давнім запалом почав готуватися до своїх літературних лекцій. Вечірки відбувалися і за директора Коленко, який був аж надто «сухим чиновником». Ці заходи асоціювалися у нього як небажане і суперечливе явище для шкільного статуту. Він ніяк не міг зрозуміти: навіщо Олександр Данилович витрачає свій особистий час і зусилля на справу, котра не приносить йому жодного матеріального збагачення.

Долучитися до літературних гімназійних вечорів вирішила і пані Марія Тулуб. Вона підготувала доповідь на тему: «Історична доля жінки в Росії»[14, с.169]джерелом для якої слугувала наукова праця С.Н.Шашкова. Директора Коленка охопив справжній жах: з часописів було відомо, що цей автор був політичним засланцем і на нього посилатися не прийнято. Найбільше директор переживав, що хтось із співробітників закладу поскаржиться потайки у міністерство – і його кар’єра зазнає краху. Пані Марія була вкрай ображена забороною щодо її виступу. Натомість вона запросила додому близько двадцяти своїх кам’янецьких знайомих і виступила перед ними. Жінка була набагато молодшою за свого чоловіка, різниця у віці сягала приблизно двадцяти років. Її врода, душевна краса, гострий розум і жага до творчості не могли не приваблювати до себе. Близько двох годин гості заворожено слухали лекцію дружини Тулуба, в котру вона вклала багато власних думок про жіноче виховання, працю жінок-учительок, емансипацію і т.д. Всі присутні потім довго аплодували їй – і трохи згодом увесь Кам’янець гомонів про цей цікавий відчит, і розмови все ніяк не вщухали [13, арк.12]. Але нечуваний успіх Марії обернувся неприємностями у роботі її чоловіка. Син Олександр згадував: «Діректор Коленко був дуже незадоволений, тим більше, що його, після заборони, не було запрошено на цей відчит. Тим часом діяльність батька у Кам’янці, яка не дуже подобалась начальству, привабила до себе палке співчуття учнів. Молодь не ховала свого широкого почуття любови  і великої поваги до батька. І це було для батька великою моральною підмогою. Багато з його учнів у Кам’янці… усе життя нам, дітям його, любили згадувати батька з якоюсь особливою ніжністю і теплом, згадуючи за його гуманність, простоту у відношеннях з ними та пеклування його про молодь…» [13, арк.12-13]. Втім, на деяких час пристрасті вщухли − життя родини інспектора, на перший погляд,  налагодилось.

Настав 1870 рік, котрий відзначився різними нововведеннями, зокрема, створенням нового статуту для гімназій. У Кам’янець-Подільський з перевіркою вирушив окружний інспектор граф Строганов. Олександр Данилович відчув, що на нього чекатиме не надто приємна розмова з ревізором. Його та деяких колег запросили до квартири директора гімназії.«З-відти батько повернувся таким на виду, що мати його не впізнала. Мати кинулася до нього, гадаючи, що він занедужав. Але батько її заспокоїв та тремтячим, зміниним голосом, промовив:

− Ні, не занедужав. Але, як-би ти знала, що мені прийшлося пережити сьогодні? Ревизор нам оповідав за новий статут і за те, як треба його провадити в життя. Як-би ти чула, що він казав? Він казав, що історія та словесність – це такі науки, при викладах яких треба учителеві зменшувати свій запал: історичні події давати без жодних освітлень як з боку громадського, так і з політичного боку, а по словесності брати головним чином твори об’єктивні, щоб не було жодних політичних тем і геть все те, що позначено якоюсь тенденцією. Головна мета нового статуту – одвернути молодь від політики, погасити все те, що дали «декабрісти» та західні революції 40-х років… Чи чуєшь тільки, що він нам казав?! І я слухав ці паскудні промови, слухав мовчки, схиливши голову. Але, коли я людина чесна, я повинен був тут же крикнути йому в очі, що його слова – державне злочинство і покинути службу. Але я – невольник. За моєю спиною стоять: родина – жінка і шість душ дітей… І я продав все найкраще, чому колись поклонявся, молився, продав душу, серце, як запеклий поганець…» − далі молодший син спостерігав, що батько повалився на стіл і заголосив, як дитина [13, арк.13-14].

У липні 1872 році 25-річна служба Олександра Даниловича повинна була завершитися. Заробітна плата інспектора гімназії складала 700 крб. у рік [1, с.5]. Це були невеликі кошти, їх не вистачало для утримання великої сім’ї. Родина все ще плекала надії, що їхній годувальник залишиться працювати в окрузі ще на 5 років. В іншому випадку – на нього чекатиме пенсія у 700 крб. на рік [10, c. 416], котру виплачували через 12 місяців, як того вимагає статут. Ще весною 1872 р. чоловік написав листа-клопотання до куратора Київської округи. Незабаром директор Кам’янецької гімназії отримав листа. Коленко одразу ж відповів, але зміст його послання залишився для Тулубів утаємниченим. «Наш батько довідавшись за це від приятелів, зараз же поїхав до куратора шкільної округи, генерала Платона Антоновича. Коли… спитав за своє прохання, то він рішуче одмовив залишити його на далі у Кам’янці. Батько настоював на своїм проханні, кажучи, що у нього велика родина, що йому тільки 47 років і т.ін. П.Антонович промовчав, а далі промовив: «Як же я можу вас залишити, коли ваш діректор /се-б то Коленко/ пише до мене: визначається здатністями, добрий учитель, але разом з тим стосується до начальства без шаноби і взагалі людина дуже ліберальних поглядів?!». Батько остовпів…» [13, арк. 15]. Далі Тулуб просив чиновника дати йому позитивну відповідь. Той  у своєму рішенні зважив не одразу на велику родину Олександра Даниловича. Шкільний інспектор повернувся додому вкрай пригніченим і розбитим.

Згодом київські товариші порадили йому звернутися до куратора Одеської шкільної округи, мовляв, він людина більш гуманна та добра. Того ж вечора пан Олександр поїхав до Одеси. І справді-таки куратор його вислухав і допоміг: «… Він сказав, що він ні за що не залишить батька, поки не дасть йому посади Директора гімназії, а саме в Катеринославі, де діректор вже йде на пенсію. Одне тільки лихо, що там ця посада буде вільна не лише, як через пів року, а батькові чекати неможливо. Було вирішено, що… вернеться додому, буде лаштуватися в дорогу і чекати 2 тижні телеграми на посаду поки інспектора, а як не буде вільної, то нехай дасть вістку і його куратор часово призначить учителем до Херсона» [13, арк. 16].

Коли обнадієний Тулуб повернувся до міста над Смотричем, одразу ж почав збирати речі із дружиною до від’їзду. Гостро відчувався брак коштів: продали все у квартирі, що було можна. Грошей все одно на переїзд не вистачало, тому позичили в добрих приятелів. Минуло ще декілька днів без вістей. Голова сім’ї, перебуваючи у неабиякому напруженні, зважився надіслати телеграму самостійно − і одразу ж отримав відповідь.

У день від’їзду до квартири Тулубів прибула чимала делегація учнів старших класів, яка після теплих слів з щирою подякою за гуманне відношення піднесла родині на згадку велику ікону Олександра Невського. Крім того, мало не вся інтелігенція провінційного подільського міста прийшла провести їх у далеку путь. У серпні 1872 року родина прибула уХерсон.

На жаль, серце великого педагога не витримало усіх тих переживань, котрі довелось йому перенести за останні роки. 5 жовтня 1872 року, після вечірньої праці в своєму кабінеті, Олександр Данилович несподівано помирає на 48-му році життя. Марії Тулуб було всього 27 років. Вона залишилися з шістьма дітьми (дві доньки і чотири сина) без жодних засобів для існування. Жінка спромоглась забезпечити свою сім’ю самостійно, так більше й не одружившись, сповідуючи емансиповані прогресивні погляди. Цікавим є той факт, що одразу після смерті чоловіка вона написала листа докуратора Голубцова, в котрому прямолінійно і досить жорстко звинуватила саме його у смерті батька своїх дітей. Згодом той же куратор призначив її начальницею жіночої гімназії у м. Олександрії, в котрій вона водночас викладала німецьку, французьку та російську мови [13, арк. 17]. Їй вдалось здобути чималий авторитет великої гуманістки та доброго педагога. Усі діти здобули вищу освіту. Любов до літератури та до інших гуманітарних наук, котру вони ввібрали від своїх батьків, не полишала їх на протягом всього життя і передалася їхнім нащадкам.

 Список використаної літератури і джерел:

  1. Будзей, О. Учитель гімназії: між «хочу» і «маю» / Олег Будзей // Подолянин. – 2005. − 22 квітня . – С.5.
  2. Каменец-Подольская гимназия. Историческая записка о пятидесятилетии ее существования (1833-1883). Каменец-Подольск, 1883. – 434 с.
  3. Лисоченко, І. Д. Тулуб Олександр Олександрович / І. Д. Лисоченко // Особові архівні фонди Інституту рукопису: Путівник. – К., 2002. – С.555-558.
  4. Лотоцький, О. Сторінки минулого / Олександр Лотоцький. – Варшава, 1932. − Ч.І. – 287 с.
  5. Официальныя распоряженія и свђдђнія // Циркуляр по управленію Кіевскимъ Учебным Округомъ. – 1865. − №2. − Февраль.
  6. Официальныя распоряженія и свђдђнія // Циркуляр по управленію Кіевскимъ Учебным Округомъ. − 1865. − №4. − Апрель.
  7. Официальныя распоряженія и свђдђнія // Циркуляр по управленію Кіевскимъ Учебным Округомъ. – 1865. − №5. − Май.
  8. Официальныя распоряженія и свђдђнія // Циркуляр по управленію Кіевскимъ Учебным Округомъ. – 1865. − №6. − Июнь.
  9. Официальныя распоряженія и свђдђнія // Циркуляр по управленію Кіевскимъ Учебным Округомъ. – 1871. − №11. − Ноябрь.
  10. Официальныя распоряженія и свђдђнія // Циркуляр по управленію Кіевскимъ Учебным Округомъ. – 1872. − №11. − Ноябрь.
  11. Протоколы педагогическихъ совђтовъ // Циркуляр по управленію Кіевскимъ Учебным Округомъ. – 1865. − №2. − Февраль.
  12. Тулуб Александр АлександровичСвидетельство Подольской духовной консистории о рожденни. 25 октября 1872 года // Інститут рукопису Національної бібліотеки імені Вернадського (далі – ІР НБВ). − Ф.209. − №7.
  13. Тулуб Олександр Олександрович. До біографії Кирило-Мефодіївського братчика Ол[ександра] Дан[иловича] Тулуба (Родинні спомини). Доповідь на засіданні Комісії для дослідів громадських течій на Україні Всеукраїнської Академії наук 15 травня 1924 р. – 18 арк. + 9 (додатки). // ІР НБВ. − Ф.209. − №1.
  14. Хорунжий, Ю. Мужі чину: Історичні нариси / Юрій Хорунжий. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005.

Комарова Ольга,

гол. редактор сайту

Коментарі