Істфак. Ностальгія, якій немає кінця…

Додано 04.07.2015

Фото: Ольга Комарова

Істфак мене не відпустив… Я переконуюся у цьому знову і знову. Напевно, читачі очікують від мене якийсь офіційний репортаж, проте так хочеться відкинути надмірну офіційність, коли розмова піде про рідний факультет.

Буквально 3 липня 2015 року в актовій залі історичного факультетувідбулася урочиста церемонія вручення дипломів цьогорічним випускникам. Момент досить хвилюючий та неповторний. Одразу ж пригадався свій випуск, одразу ж забриніли теплі кришталеві струмки. Цього року 189 випускників історичного факультету освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст», «магістр» спеціальностей «Історія» та «Політологія» денної форми навчання отримали дипломи.

Урочистості розпочалися із вітального слова декана нашого факультету кандидата історичних наук Володимира Дубінського. Я довго спостерігала за ним і усвідомлювала, що навіть мій тато не хвилювався настільки, коли я повідомляла йому, що виходжу заміж. Він щиро побажав нашим випускникам хорошої кар’єри, фахового професіоналізму та усіх благ. Безумовно, після такого щирого «батьківського» благословення у доросле життя важко буде забути рідний факультет одного із кращих класичних вишів України.

Поради і настанови випускники отримали і від доктора історичних наук академіка УАІН Валерія Степанкова, завідувача кафедри історії України Анатолія Філінюка, завідувач кафедри політології і соціології Віталія Нечитайла, професора кафедри історії України Олександра Завальнюка. Хотілося підтвердити кожне їхнє слово: роки, проведені в стінах історичного факультеті справді будуть для молоді найкращим часом у житті, і кожен згадуватиме їх з теплотою, коли досягатиме нових висот у кар’єрі. Оксана Беднарська, студентка IV курсу спеціальності «Історія» виступила з подякою від усіх своїх колег, що випускаються цього року. «Своїми досягненнями ми зобов’язані професорсько-викладацькому складу факультету», – зауважила дівчина та побажала своїм колегам успіхів у різних сферах життя. Також перед присутніми виступили випускники-магістри, майбутній політолог Тетяна Споденюк та історик Ольга Демчук.

Приємно було бачити у актовій залі батьків, рідних та друзів випускників, які також долучилися до привітань. Деякі батьки розповідали, що також у свій час закінчували істфак – і для них випуск своїх дітей з рідного факультету є особливо незбутнім моментом.

Я усвідомлюю, що через рік, два… і більше це молодше покоління моїх колег так само з ностальгією у своїх спогадах пробігатиме коридорами кількастолітнього будинку на Татарській, 14, як це роблю я у стінах головного корпусу університету. Істфак залишиться для них чимось сакральним і водночас непізнаним до кінця. Його «родзинка» сповна відкрилася для кожного з нас, коли останні лекції, заліки, іспити та захисти кваліфікаційних робіт були уже позаду. Полягає вона саме у атмосфері, в якій ми навчалися – у справжньому родинному колі. Такого більше ніколи не буде, повірте мені. Жоден фешенебельний офіс чи серйозна наукова установа не зігріє вас теплотою своїх стін. І через роки ви повертатиметеся на свій рідний факультет, неначе додому.

Теплота привітань, радість та хвилювання присутніх створили зворушливу атмосферу свята. Навіть через роки істфак берегтиме у своїх тенетах ваші найпотаємніші студентські мрії. Тому хочеться побажати нашим випускникам міцного здоров’я, натхнення для нових звершень, наполегливості у досягненні поставленої мети, мирного неба та готовності працювати на благо рідної України!

Ольга Комарова, гол. редактор сайту

Коментарі

1 коментар до “Істфак. Ностальгія, якій немає кінця…”

  1. Олександр Гнидюк сказав:

    З цим важко не погодитись. Дуже теплі слова про рідний факультет!!!