Хто зображений на портреті?

Додано 01.12.2013

Сьогодні ми будемо розглядати славнозвісний портрет, який відомий багатьом кам’янчанам. Чи не кожна публікація про коменданта фортеці Яна де Вітте не обходиться без цього зображення. Кожен знає, що на портреті зображений саме він. А чи так це насправді? Спробуємо це з’ясувати.

Не так давно ця стаття виходила у журналі PromoLux. За цей час я намагався цю статтю доповнити цікавими фактами, але матеріалу з часом назбиралось так багато, що вийшла окрема повноцінна публікація, яку очікуйте згодом. Тут ми будемо розглядати, власне, портрет і наведемо декілька аргументів на рахунок того, хто ж саме на ньому зображений?

Насамперед скажемо, що автор цього портрету художник Джордж Доу. Сам портрет до цього часу знаходиться у Ермітажі, в Росії. Але там про цей портрет зовсім інакша інформація, ніж у нас. Як свідчить підпис на рамі, на ньому зображений «Графъ И.О. Витте, Генералъ Маiоръ», тобто Іван Осипович Вітте. Нібито схожі імена: Ян – Іван. Має звання генерала і прізвище «Вітте» підходить. Мабуть, це й задовольнило наших дослідників, після чого по принципу зіпсованого телефону, цей портрет приписали славнозвісному коменданту. Мені навіть не потрібно наводити приклади публікацій із цим зображенням – тільки їх перелік зайняв би чи не всю сторінку. Але варто тільки придивитись уважніше й одразу помічаєш дивні речі: портрет написаний у 1820 році, а Ян де Вітте помер у 1785. Тобто портрет намальований аж через 35 років? Тільки цей факт змушує нас замислитись. Але йдемо далі, щоб ні в кого не залишилось жодних сумнівів. Якщо відкинути дати й поглянути на зображення – то знавці військової історії одразу мають впізнати загальногенеральський кавалерійський мундир зразка 1814 року. На лівій стороні грудей розміщені срібна медаль учасника Вітчизняної війни 1812 р., бронзова дворянська медаль в пам’ять Вітчизняної війни 1812 р., хрести шведського Військового ордена Меча 4-го ст. і ордена Св.Іоанна Єрусалимського, а також зірки орденів Св.Олександра Невського і Св.Володимира 2-го ст. На шиї – хрести ордена Св. Георгія 3-го ст. і пруського ордена Пурле Меріт, з-під борту виступають хрести ордена Св. Володимира 2-го ст. і пруського ордена Червоного Орла 2-го ст..

Наведені аргументи доводять, що це аж ніяк не Ян де Вітте, якщо він, звісно, не був таємним підданим Російської Імперії, прожив близько 120-ти років і приймав участь у війні з Наполеоном 1812 року, за що нагороджений відповідними орденами.

Одразу виникає питання: «А хто ж, власне, зображений?». Як вже згадувалось вище – це Іван Осипович Вітте, син Йозефа де Вітте і Софії де Вітте (пізніше Потоцької). Як вже багато хто здогадався, він є внуком Яна де Вітте. В підтримку цього пропоную переглянути інші зображення нашого героя, щоб остаточно пересвідчитись у нашій версії:

Є навіть картина, написана в ХІХ ст. по мотивам картини Дж. Доу з деякими відмінностями, і яка зараз знаходиться в Державному бюджетному закладі культури “Музейне агенство” у Росії:

Не зважаючи на те, що представлені зображення показують Вітте у різному віці, можна з легкістю знайти спільні риси у всіх зображеннях.

Але в мене закономірно постало питання: “А як же виглядав Ян де Вітте, дід Івана де Вітта?”. На жаль, цього ми не знаємо, але точно у його нащадка є спільні риси з дідом. Зустрічав дивну версію у сучасних виданнях, що нібито Ян де Вітте зобразив себе у фігурі св. Яна, яка увінчує Тріумфальну арку. Навіть якщо це й так – то все одно ми не знаємо, як саме він виглядав, так як оригінальна голова статуї була втрачена в Радянські часи.

фігура св. Яна на Тріумфальній брамі. Фрагмент поштівки початку ХХ ст.

Ну і наостанок трішки короткої біографії. Наперед скажемо, що постать Івана Вітте дуже цікава тим, що навколо нього досі багато загадок і ставлення до нього неоднозначне. Тільки зараз дослідники розуміють цінність Івана Вітте в історії. Хтось вважає його зрадником, а хтось героєм. Князь Багратіон називав його брехуном і двуликим, хоча визнавав, що він корисний на службі. Брадке приписував Вітте риси характеру: «Ни въ чемъ не отказывать и никогда не сдерживать обѣщаннаго, о всемъ умствовать и ничего не обслѣдовать, всѣмъ говорить любезности и тотчасъ забывать о сказанномъ». По словам Вігеля: «Всякаго рода интриги были стихіей этого человѣка». Цесаревич Костянтин Павлович писав: «Гр. В. есть такого рода человѣкъ, который не только чего другого, но недостоинъ даже, чтобы быть терпиму въ службѣ, и мое мнѣніе есть, что за нимъ надобно имѣть весьма большое и крѣпкое наблюденіе». Але є і абсолютно протилежні відгуки, які писав про нього гр.. Дибіч: «Онъ — человѣкъ чрезвычайно полезный, недоброжеланіе распустило о немъ слухъ, будто бы онъ подъ непр. ядрами и пулями не оказываетъ хладнокровія и необходимой храбрости; я обязанъ опровергнуть эти слухи, потому что самъ былъ свидѣтелемъ, какъ онъ подъ Силистріей при мнѣ подъ градомъ крѣп. ядеръ хладнокровно разговаривалъ со мною, будучи угрожаемъ опасностью сдѣлаться жертвою неумѣстной нашей храбрости». Князь Воронцов називав Вітта надзвичайно розумною людиною. Російський імператор Павло І дуже високо цінив графа Вітта. Імператор Олександр І був думки, що де Вітт – саме та людина, якій він може довіряти у всьому. Більше того, Олександр І дозволив Вітту в разі необхідності звертатись до імператора з секретними справами напряму і в будь-який час, ігноруючи всі канцелярії і міністрів… Розібратися детальніше у цих речах ми зможемо у наступній публікації, але незаперечним є той факт, що Вітте залишив дуже помітний слід в історії. Багато сучасних дослідників ставлять його в одну ланку з такими історичними постатями, як: Павло І, Олександр І, Наполеон, Микола І. З ними ж усіма прямим чином і тісно переплелась історія Івана Вітте.

Про точне місце народження нашого героя даних немає. У біографії сказано лише те, що він народився 1781-го року, ймовірно у Парижі. У 1782 році подружжя повернулося до Кам’янця, де і пройшло дитинство Йогана. Після розриву матері з Йозефом де Вітте Йоган залишився з матір’ю. Відомо, що Софія де Вітте потайки від батька перехрестила в Херсоні cвoгo сина в православну віру. Відтепер колишній Йоган став Іваном.

У десятирічному віці був записаний на військову службу в чині корнета. До 1802-го року вже здобуває звання полковника і згодом переведений в Лейб-Кірасирський полк. Але у липні 1807 року Петербург облетіла звістка, що блискучий полковник, кавалер одного з вищих російських орденів – ордена Святого Іоанна Єрусалимського (врученим йому особисто імператором Павлом), подав у відставку внаслідок якогось негідного вчинку (нам вдалось знайти цю причину, але про це в наступній публікації). У 1809 році граф їде в Париж і здійснює там взагалі нечуване – розпочинає службу волонтером у французькій армії . Згодом Бонапарт у 1811 році призначає його своїм особистим таємним агентом в герцогстві Варшавському . Але не знали французький імператор, його міністри і маршали, що цей блискучий полковник весь час значився в списках російської армії резидентом військової розвідки. Саме через це військове керівництво Росії було чудово поінформоване про стратегічні плани володаря Європи. Буквально за два тижні до нападу Наполеона на Росію граф Вітте раптово залишає його штаб, потайки перепливає Німан і прибуває з доповіддю до командуючого 1- ї російської армії генерала Барклая де Толлі. Згодом, на основі відомостей і була розроблена тактика тимчасового відступу і збереження сил. Після цього Олександр I назначив його генерал-майором. Відтепер граф Вітте героїчно проявляв себе у війні 1812 року.

Іван Осипович Вітте. Худ. Джордж Доу. 1820р.

(Далі буде)

Дмитро Бабюк

адміністратор сайту

Коментарі

3 коментарі до “Хто зображений на портреті?”

  1. Filin коментує:

    Хороший материал ) Ян де Витте вроде был довольно жёстким дядькой и портрет меня в своё время удивил… причёской ) Никак не мог сопоставить её с образом коменданта. Да и вырежение лица у его внука какое-то мягкое. В общем, не тот тип, хотя, конечно, я не задумывался о том, что на портрете мог быть другой человек )

    • Дмитро Бабюк коментує:

      До недавнього часу я над цим теж не задумувався, так як вважав, що як же можна не знати, хто намальований? Сумніви в мене виникли тоді, коли я побачив підпис під портретом “Иван Осипович Витте”. От саме з того, чому саме “Осипович”, я і почав набирати інформацію і прийшов до висновку, який написав у статті. В нас часто буває, що один дилетант без перевірки щось друкує, а інші без тієї ж перевірки, передруковують. Дивно те, що всі вірять. А скільки байок розказують наші екскурсоводи… вуха інколи в’януть.