Єврореволюція: враження очевидця

Додано 27.11.2013

Так склалися обставини, що протягом тижня довелося двічі побувати в столиці. Поїздки якраз співпали в часі (22 та 25 листопада) з початок громадського руху на підтримку євроінтеграції України, який швидко переріс в так звану Єврореволюцію. Двічі пощастило спостерігати та стати учасником подій, які відбувалися на майдані Незалежності, Європейській площі та вулиці Грушевського. Власне деякими враженнями, як очевидець подій, хотів би поділитися з читачами.
2004 та 2013 роки – рівно дев’ять років розділили дві знакові події в новітній історії нашої держави. Хитання зовнішньополітичного курсу керівництва країни стало останнім часом нагадувати ходу п’янички – крок вперед і три назад. Врешті українське суспільство, яке поводить себе за принципом пружини, дійшло до точки максимального стискування і різко розпрямилося. Результат бачимо. Бачення сьогоднішніх подій ми попросили прокоментувати київського політолога Олексія Кошеля (колишній кам’янчанин, випускник історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка).
«На сьогодні ми маємо в суспільстві конфлікт інтересів між 45 мільйонами населення України та кількома десятками представників великого бізнесу. Їм вигідно законсервувати те що є зараз – низькі заробітні плати, корупція (корупційні схеми доступу великого бізнесу до ліцензій, пільгових тарифів, державного дотування і т. д.). Для 45 мільйонів населення України існує потреба в євроінтеграції, що дасть інші ціни, зарплати, рівень життя та ін. Для прикладу візьмемо металургію в Австрії, де підприємства знаходяться в межах міста, але повністю забезпечена екологічна безпека, а заробітна плата в 11 разів вища, ніж в українських металургів. В зриві євроінтеграції є провина трьох сторін: української влади, яка не хоче в ЄС, оскільки прийдеться грати за чесними правилами; українська опозиція, яка, керуючись особистими мотивами, поставила вузькополітичні інтереси вище суспільних та Європа, яка не надала фінансової підтримки Україні, як компенсацію за економічні збитки через погіршення відносин з Росією. Проте таке ставлення Європейського Союзу можна сприймати як поразку української дипломатії. Що стосується Віктора Януковича, то він зараз намагається грати роль «доброго царя», хоча всім відомо, що без відома Президента в державі нічого не відбувається. Сьогодні намагаються поганим виставити прем’єра Азарова, щоб мінімізувати електоральні втрати Януковича».
Хотілося б також розповісти про дві ситуації, свідком яких мені довелося бути на майдані Незалежності. Всім відомо про сутички мітингувальників з правоохоронними органами і це не може не викликати огиди – кидатися з кийками на тих, хто їм зарплати платить, оскільки кошти надходять саме з кишень платників податків. Проте став свідком, коли на майдані волонтери, які збирають кошти на підтримку Єврореволюції, проходили повз одного з правоохоронців. Він, відвернувшись щоб не бачили його колеги, вкинув гроші до скриньки та сказав: «Молодці! Відстоюйте своє майбутнє. Тут десь і мої діти є». Ті, хто бачив цю ситуацію, включаючи і мене, на певний час опинилися в стані легкого шоку. Інша ситуація теж вразила, але неприємно. На майдан прийшли два хлопці з явно неадекватною поведінкою. В одного з них з кишені стирчала недопита пляшка горілки. Час від часу він викрикував: «Мы против Европы! Мы против гей-парадов!» Але, судячи з його зовнішнього вигляду, він прагне на такий парад потрапити (згадаємо старого доброго Зігмунда Фройда та його психоаналіз).
Скомбінувавши слова студентів Києво-Могилянської академії (які, до речі оголосили страйк та перенесли пари на майдан Незалежності) та львівського історика Ярослава Грицака, прийдемо до висновку, що українці сьогодні вийшли підтримати не якісь політичні сили (до речі постійно лунають заклики згорнути партійні прапори), не за зміну влади стоять, а за якісні зміни всередині країни, власне за те, чого хотіли і в 2004 році.
Ігор Старенький,
аспірант історичного факультету

Коментарі