Діяльність ордену єзуїтів в Кам’янці–Подільському в XVI – XVII ст.

Додано 09.05.2012

Єзуїтський колегіум. Фото Комарової Ольги (2009)

На конкурс

Присвячується до 400-річчя

існування єзуїтського колегіуму

Діяльність  католицького ордену єзуїтів (офіційно Society Jesu – товариство Ісуса) завжди привертала до себе  багато   уваги, породжуючи тим самим  безліч міфів про підступність і фанатичність  приналежних до ордену осіб.

Засновником    ордену вважається збіднілий  дворянин баського походження Ігнатій Лойола, якого пізніше канонізувала  Церква. Він та ще 7 студентів паризької Сорбони  дали початок наймогутнішому католицькому ордену. Офіційно він був затверджений у 1540 р. папою Павлом III.  Характерною особливістю, яка відрізняла   членів  від інших католицьких священнослужителів було те, що крім трьох загальноприйнятих монаших обітниць: убогості, чистоти і вірності, вони складали четверту – вірність римському архієрею – Папі. За  це їх і прозвали  “кавалерією Папи” та   “солдатами Ватикану”. Як охарактеризовують себе самі єзуїти, то вони “люди на межі”… язичництва і християнства, протестантизму і Католицької Церкви, віри і науки.

Тому й не дивно, що для своєї місіонерської праці їх  приваблював саме Кам’янець-Подільський, який здавна був фортпостом між польським католицизмом з одного боку, і православ’ям та  ісламом з іншого.

Відомо, що вже  у 1588р.  у кам’янецького єпископа Станіслава Гомолінського за підтримки братів  Миколая та Єроніма Язловецьких визрів задум запросити єзуїтів до міста. Зафіксовано, що в 1591 році місто оглянув єзуїтський візітатор Людовік Мазелло, який високо оцінив його місце розташування для утворення майбутньої місії. Ідею створення резиденції  єзуїтів вдалося реалізувати лише після того, як  у 1608 р. єпископську кафедру посів Ян Анджей Прухніцький, з яким і прибули двоє священиків: Станіслав Радзімський і Станіслав Махоцюш. Хоча перед цим планувалось створити колегіум у Тернополі, але вирішальну роль відіграло географічне розташування міста та строкатий релігійно – етнічний склад населення.

Спочатку єзуїтів поселили у резиденції біскупа і   виділили  їм ділянку з порожнім будинком на північ від кафедрального собору. В 1609 р. там  відкривається їхня резиденція і паралельно будується дерев’яний костел Св. Станіслава. Того ж року на допомогу оо. Радзімінському і Махоцюшу прибувають ще двоє монахів.

Для підтримки місії в 1609 р. місцева шляхта виділяє спеціальний податок, який у 1611 р.  затверджує сейм у Варшаві. Також подільський суддя Міхал Радецький надає ордену в користування   с. Ормяни в околицях Кам’янця, населення якого на той час  складало 420 осіб.

У 1610 р. вдалось відкрити колегіум для дітей шляхти та міщан з обов’язковим вивченням курсу граматики, казуїстики та богослів’я, а з 1626 р. також  додається  вивчення  філософії. На урочистому  відкритті  виступав театр, у якому брали участь самі  вихованці школи, а ролі для них  писали  єзуїти. Діяла також  і музична школа.

Фактично з самого  початку  існування освітнього осередка  тут зосередилось два навчальних заклада: нижчий – школа, який  заразом готував для продовження  навчання у вищому – колегіумі.

На прохання  старости Хокімії з 1611р.  двоє єзуїтів зайнялися військовим капеланством.  Наприклад, у битві під Цецорою  загинув  тодішній  сповідник жовнірів  Петро Вікановський  SJ.  В 1624р.  помічено душпастирську присутність  двох єзуїтів в польському  обозі ,  неподалік від  Кам’янця. У   історичних хроніках зазначено, що в 1612 році єзуїти брали участь в розгромі кальвіністичної друкарні та академії в  Панівцях, тим самим монополізуючи освітню сферу на цих теренах.

В 1614р. фінансову допомогу для перебудови резиденції в школу надає Агнешка Станіславська. Внаслідок пожежі 1616 року згорів колегіум, який  вже   наступного року  було відновлено. Будівництво костелу, ймовірно, на той час  ще не розпочинали.

Наступного року замість плану, виконаного  Ж. Валері – Радо з’являється новий з абсолютно відмінною  концепцією храму. Замість однонавового костелу завдовжки 33 м з навою  8 *10м. планується збудувати тринавову базиліку на зразок львівського собору св. Петра і Павла. Доречніше зазначити, що у  більшості єзуїтських храмів простежується архітектура головного єзуїтського храму імені Ісуса в Римі. М. Бріковська вважає, що дану концепцію в 1616 -1620 рр. спроектував  автор костелів у Львові та Луцьку Джакомо Бріано SJ. Але будівництво відклали  спочатку  через Хотинську війну, а згодом  і за повені, яка пошкодила оборонні споруди міста  та через  протидію місцевого єпископа Павла III  Пясецького (1627 -1641 рр.), який  різноманітними  методами перешкоджав діяльності єзуїтів.

Завдяки старанням о. Якова Коленчика у 1624 р. вводиться   курс вивчення риторики. В тому ж році о. Станіслав Радзимінський, який на той час обіймав посаду ректора, відкриває  інтернат для бідної шляхти, за фінансової підтримки  Серпунковичів.

Дійшли до нашого часу згадки про  числені заходи єзуїтів щодо викупу невільників з татарського полону. В 1621 за їхнім  сприяння  було звільнено  6 полонених, а в 1624  їх вже було  300. Такого роду діяльність потребувала значних коштів. Наприклад,  в 1654 р. одного  полоненого єзуїта татари оцінили  аж у 815 флоренів. Пізніше цю місію перебрали на себе тринітарії, які заснували тут свій монастир.

Лише після обрання на єпископа Анджея III Лещинського будівництво храму поновилось в 1642 році. Кошти на нього виділив гетьман С.Жолкевський. Будівельними роботами  з 1642 по 1650рр. керував  співробітник Джакома Бріано Мачек Маік,  також єзуїт. Але через розгортання національно –визвольної революції під проводом Б. Хмельницького роботи припинили. Коли в 1652р. Кам’янець опинився в облозі військ Богдана Хмельницького, колегіум прийшлося розпустити, а приміщення слугували прихистком для навколишньої шляхти.

Лише у 1665 р. о. Яків Заремба знаходить кошти на продовження будівництва.

Про престижність  даного закладу  та  його внесок у розвиток книгодрукування  і освіти  свідчать  видані  тут  книги.  Наприклад,  видана у 1666 р. “Manuale seu compendium Rhetoricum utile oratori scholastico, Ecclesiastico, Politico in Collegio Camenescensi ad Maximі Dei gloriam ad studiose Iuventutis utilitatis propositum anno Domini 1666″.

Коли у 1672 році, згідно  Бучацького договору, місто займають турки, храм  ще не добудований, – зведено  лише частину східного фасаду костелу та  центральну арку. Більшість  храмів  після приходу турків   перетворено у мечеті.  Матеріал з недобудованого храму Св. Станіслава пішов на укріплення Замкового мосту, який з того часу почали називати «турецьким». Саме в той час на посаду керівника колегіуму обрали Єжи Шорнела. Перед окупацією він встиг забрати  усі цінні книги  та літургічні  убрання і перевести їх  до Львова.

Новопризначений  белербей Агі Паша, щоб заспокоїти місцеве католицьке населення, дозволив о. Єжи відновити,  зруйнований під час облоги храм Св. Катерини. Згуртувавши  навколо себе католиків і вірмен уніатів, Шорнел облаштував святиню впродовж трьох днів. Проте через деякий час влада відібрала і цей храм, передавши католицькій громаді Петропавлівську уніатську церкву.

Коли в 1677 році Шорнел поїхав у Люблін на похорон свого батька, він водночас зорганізував збір пожертв, щоб продовжити викуп невільників. Під час підготовки віденської кампанії  проти Османської Імперії, кс. Єжи ув’язнили, але вже у 1685 р. відновив душпастирську працю в місті. Згодом йому на допомогу    висилають  о. Франциска Малеховського, який мав займатися військовим капеланством  польської залоги в Сучаві.

Після передачі Кам’янця полякам Єжи Шорнел знов очолює  єзуїтський колегіум. Завдяки його старанням    1700р. поновлюється  викладання курсів граматики і гуманістичних наук.  Помер п’ятнадцятий   по рахунку ректор колегіуму    31 січня 1702 р. в Димідові над Дністром.

Станом на 1717 р. єзуїти вже звели невеличкий костел. Їхніми стараннями у місті відкривається перша аптека. Вже 1753 року  розпочинається  будівництво нового храму, який мав постати на фундаменті попереднього. Керував роботами тодішній ректор Фелікс Убиш, який  отримує пожертви   в розмірі 20 тис. польських злотих, що значно прискорили темпи проведення робіт. Покровителями   майбутньої сакральної споруди   обрали  Св.  Станіслава, краківського єпископа  і  канонізованого  єзуїта Станіслава Костку.     Фундаторами костелу виступили кам’янецький каштелянт Миколай Стадніцький зі своїм братом Станіславом , який належав до ордену. У 1758р. новим ректором призначили Фаустина Гродзицького, якого  дослідник Єжи Ковальчик, вважає автором  нового плану  костелу. В 1766 -1767 рр. його справу продовжив М.Соболевський.  Костел було зведено у 1768р. За проханням  Штадніцької в 1771 році відкриваються дворічні курси  вивчення морального богослів’я.

Коли у 1773 році папа Климент XIV своєю постановою скасує  орден, його майно єзуїтів переходить у   єпархіальне володіння . Згідно проведеного опису  1774 р.  зафіксовано, що “костел новий, чудовий, всередині світлий, з каплицями й чудовим, але незакінченим фасадом і незавершеними вежами, має сполучення з колегіумом через вівтарну частину. Вівтар встановлений  із старого костелу, орган, лавки і годинник на вежі храму на той час були поновлені.” На годиннику був напис латиною: “Sholarum Comenecencium (si) comparata anno 1743 modermte collagium r. p. Luca Lasocki“. Про колегіум сказано так: “Приміщення колегіуму в Кам’янці було кам’яне, триповерхове, з заді підперте скарпами. В колегіумі знаходилась бібліотека шкіл, сама ж школа знаходилась окремо. На першому поверсі в класах не було ні  лавок ні кафедр, вікна були побиті  солдатами, які розмістили там свій склад продуктів. Натомість на верхньому поверсі були два класи, в яких ще залишились лавки і кафедри. Аптека знаходилась у старому костелі, що знаходився вниз по вулиці , була  вже розграбована”. Новим настоятелем приходу призначили  о.Чахурського. Попри це, там ще довгий час проживали колишні єзуїти, які  виконували працю дієцізіальних священиків: останній ректор колегіуму о.Петро Малчевський, префект шкіл Ігнатій Борстха, професор 1 –ї школи Войцех Кшевіцький і 3 –ї школи Ігнатій Бохудовський. Цими подіями й закінчилась місійна діяльність єзуїтів у нашому місті.

Упродовж наступних років колегіумом опікувались театини (1776 -1778 рр.). З 1783 по 1793 рр.  він підлягав Віленській, а з 1797 р. Краківській академіям. З 1833 році  тут розмістилась російська гімназія. На даний час приміщення колегіуму розміщується на території історичного факультету Кам’янець–Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

Підсумовуючи вище сказане, можемо лише додати, що вся діяльность єзуїтів на подільських  землях була просякнута гаслом свого засновника “Ad majorem gloriam Dei” ( “Для найбільшої слави Божої”), що вони й  намагалися втілити у життя на благо Церкви і громади.

Список використаної літератури:

1.  Задорожнюк А. Старий  Кам’янець: Від єзуїтського колегіуму до історичного факультету Кам’янець –Подільського національного університету імені Івана Огієнка (Архіектурний і освітній аспекти),  2008. – С. 337-346.

 

2. Гжебень Л. Місійна діяльність єзуїтського костелу в Кам’янці – Подільському.- Краків -  Кам’янць – Подільський, 2001. – С. 35 – 49.

 

3. Пламеницька О. Сакральна архітектура  Кам’янця – Подільського: Абетка, 2005р., С. 153 – 158, 247 -254.

Бучковський Олександр Володимирович,  18 р.,

студент історичного факультету

Кам’янець–Подільського національного

університету  імені Івана Огієнка.

Коментарі